Багато років поспіль вважалося (звісно, на Заході), що з розвитком суспільства релігія відімре. Проте цього не сталося, і на початку нового десятиліття вершителям політики час би вже поставитися до релігії серйозно. Усе більше людей у світі називають себе віруючими. Це точно можна сказати про мусульманські країни. У той час як рівень народжуваності в Європі завмер на місці, арабське населення в наступні десятиріччя подвоїться, і в багатьох азійських країнах із мусульманською більшістю населення також зростатиме. Росте й християнство — інколи у незвичний спосіб і в найнесподіваніших місцях.
Найшвидше зростає релігійність у Китаї. І справді, набожність китайців варта того, щоб над цим замислитися. У Китаї більше мусульман, ніж у Європі, більше активних протестантів, ніж в Англії, а католиків більше, ніж в Італії. До того ж, за даними останніх досліджень, близько 100 мільйонів китайців вважають себе буддистами. Ну, й звісно ж, конфуціанство (радше не релігія, а філософія) — теж у глибокій пошані.
Бразилія і Мексика охоплені потужним євангелістським рухом. Для багатьох людей у Сполучених Штатах віра залишається важливою частиною життя. Навіть у Європі число тих, хто визнає свою віру в Бога, залишається високим. І звісно, є сотні мільйонів індуїстів, і все ще солідна кількість сикхів та іудеїв.
Релігія спонукає віруючих вершити великі справи. Приблизно 40% послуг у сфері охорони здоров’я в африканських країнах забезпечують релігійні організації. Мусульманські, індуїстські та іудейські гуманітарні організації у всьому світі активно борються проти злиднів і хвороб. Візьміть будь-яку розвинуту країну, і ви побачите, що віра надихає людей до безкорисливої турботи про інвалідів, смертельно хворих, бідних і самотніх людей. Спільна риса всіх великих світових релігій — любов до ближнього і рівність людей перед Богом.
На жаль, співчуття — не єдиний контекст, у якому релігія рухає людьми. Вона може також розпалювати екстремізм і навіть підтримувати тероризм. Це трапляється тоді, коли віра стає розпізнавальним знаком, який ділить людей на «своїх» і «чужих», свого роду духовним націоналізмом, який вважає всіх незгідних — навіть віруючих, які сповідують іншу конфесію — безбожниками, невірними, а відтак і ворогами.
Це певною мірою завжди було так. Єдине, що змінилося — це тиск глобалізації, яка тим тісніше зіштовхує народи світу, чим далі розвиваються технології і світ стає все меншим і меншим. 50 років тому юне покоління рідко мало нагоду зустрітися з представником іншої культури або віри. Нині ж, коли я виходжу на дитячий майданчик із своїм десятирічним сином, або дивлюся на друзів на його дні народження, я бачу безліч різних мов, релігій, кольорів.
Особисто мене це радує. Але такий світ вимагає, щоб на зміну взаємній підозрі прийшла взаємна повага. Такий світ змітає традиції і кидає виклик старому мисленню, змушуючи нас свідомо йти йому назустріч. Або не йти.
І ось тут якраз і ховається проблема: дехто в цьому відчуває загрозу. Це загроза для глибоко консервативних суспільств. А для глибоко віруючих людей глобалізація інколи несе агресивний секуляризм або гедонізм, що не може їм подобатися.
Отож нам необхідно розуміти, як світ віри взаємодіє з невідворотним процесом глобалізації. Утім, як це не дивно, ми присвячуємо цьому надзвичайно мало енергії або часу в політиці. Більшість конфліктів у сьогоднішньому світі мають релігійний вимір. Екстремізм, заснований на спотвореному тлумаченні ісламу, зовсім не збирається затихати; насправді він і не затихне, доки за нього не візьмуться не лише служби безпеки, а й служителі релігії.
Мало-помалу цей екстремізм викликає зворотну реакцію, що можна побачити на прикладі зростання електорату ісламофобських партій в Європі і заяв європейських лідерів про те, що політика мультикультуралізму зазнала невдачі.
Звісно, в усі часи релігія часто була складовою політичного конфлікту. Але це не означає, що релігію не слід сприймати серйозно. Навпаки, вона вимагає особливої до себе уваги. Мені це добре видно, оскільки я дуже багато часу проводжу в Єрусалимі, місці, де сходяться Схід і Захід — саме тут релігійність різко зростає.
Я й заснував свій Фонд Віри саме для того, щоб сприяти кращому порозумінню між конфесіями. Міркування мої прості. Поборники екстремізму в ім’я віри активні, добре забезпечені матеріально і — яким би реакційним не було їхнє мислення за своєю природою — чудово використовують сучасні засоби комунікації та технології. За нашими оцінками, буквально мільярди доларів щороку витрачаються на те, щоб прищеплювати саме це розуміння релігії.
Отож мій Фонд має університетську програму, яка зараз вивчається в дев’яти країнах і яка створена, щоб вивести релігію з царини виключно богословських шкіл і почати аналіз її ролі в нинішньому світі. У нас є ще одна програма (запроваджена в 15 країнах, а інші збираються приєднатися), яка за допомогою інтерактивних технологій дозволяє спілкуватися студентам університетів з усього світу для того, щоб розповідати іншим про свою віру і що вона для них означає. Ще ми маємо програму дій, у якій молодь працює з однолітками з інших конфесій із метою поширення інформації про Цілі розвитку тисячоліття — програму під егідою ООН, що має на меті подолання бідності в світі.
Ми — лише одна організація. Засновуються й інші. Але урядам слід почати ставитися до цього набагато серйозніше. «Альянс цивілізацій», започаткований Іспанією та Туреччиною, — це всього один приклад. Король Саудівської Аравії також зробив великий крок у цій сфері. Але така діяльність не зводиться лише до зустрічей між високопоставленими керівниками. Цей процес потрібно перевести на рівень простих людей, а надто в молодіжне середовище.
І нарешті, релігійні лідери мусять взяти на себе нову відповідальність: твердо і рішуче виступити за повагу до прав представників інших, відмінних від їхньої релігій. Агресивні секуляристи і екстремісти підживлюють одне одного. Разом вони кидають серйозний виклик справді віруючим людям. Ми повинні показати, що в основі істинної віри лежить любов; в іншому випадку релігія зводитиметься до війни, в якій екстремісти захоплять владу над громадами вірних, а секуляристи заявлятимуть, що це лежить в основі релігії.
Це стало б справжньою трагедією. Бо, понад усе, саме в епоху глобалізації віра може представляти здоровий глузд і прогрес. Релігія не вмирає; вона і не повинна вмерти. Світ потребує віри.
Тоні БЛЕР — колишній прем’єр-міністр Великої Британії.
