Адміністрація Буша заслуговує на всіляке схвалення за незмінну прихильність справі демократії на Близькому Сході. Але навіть гарну ідею можна зіпсувати незграбним виконанням. Гірше того, ідея може обернутися проти самих її авторів, особливо якщо люди запідозрять, що тут не обійшлося без певних таємних мотивів.
Саме це відбувається з ініціативою президента Буша щодо «великого близького Сходу», де визначені кроки, які могли б зробити Сполучені Штати та їхні партнери по «групі восьми» промислово розвинених країн для забезпечення політичних свобод, рівноправності жінок, розвитку освіти та більшої відвертості на Близькому Сході. Його пропозиції передбачають, зокрема, створення в регіоні зон вільної торгівлі, фінансову підтримку малого бізнесу та допомогу спостерігачів при проведенні виборів.
Коли минулого місяця проект цієї ініціативи було опубліковано в «Аль Хайят», газеті, що виходить у Лондоні арабською мовою, лідери арабських країн миттєво — і негативно — відреагували на цю, на їхню думку, спробу американців нав’язати їм зміни. Президент Єгипту Хосні Мубарак навіть назвав цю пропозицію «нісенітницею». На щастя, адміністрація ще має час, щоб виправити становище і зберегти цей потенційно цінний проект. Але діяти вона мусить швидко, особливо, якщо хоче, щоб країни «великої вісімки» поставили під цим планом свої підписи на червневому саміті.
Безсумнівно, для цього адміністрації доведеться істотно перебудувати свою роботу. Для початку, ініціатива щодо демократизації була проголошена президентом у вкрай поблажливій манері: перед захопленою аудиторією в American Enterprise Institute, Вашингтонському аналітичному інституті, який палко підтримує війну в Іраку і без особливої симпатії ставиться до арабського світу. Ідея про те, щоб Америка, за підтримки Європи та зі схвалення Ізраїлю, навчала арабський світ сучасній демократії, викликає, м’яко кажучи, неоднозначну реакцію (зрештою, в цьому регіоні ще свіжа пам’ять про британське та французьке колоніальне панування). Хоча участь у програмі мислиться як добровільна, дехто побоюється, що за добровільністю незабаром з’явиться і примушення.
Є й інші причини для настороженого ставлення до плану адміністрації. Демократія, якщо її запроваджувати поспіхом, може призвести до непередбачених наслідків. Якби палестинці мали можливість обрати собі лідера в умовах насправді вільних виборів, де гарантія, що вони не підтримали б лідера «Хамасу»? Якщо найближчим часом провести вільні вибори в Саудівській Аравії, то чи зможе реформатор — наслідний принц Абдулла — перемогти Осаму бен Ладена або іншого лідера арабських екстремістів? Демократія, якщо вона по-справжньому не вкоренилася в суспільстві та не підкріплена традиціями конституціоналізму, здатна виродитися в систему плебісцитів, які тільки додають легітимності екстремізму й авторитаризму.
Проблему ускладнює й підозра, поширена не тільки серед арабів, а й серед європейців, чиєю підтримкою хочуть заручитися Сполучені Штати: що стурбованість, яка раптово виникла щодо проблеми демократії, стала результатом зусиль тих чиновників адміністрації, які хотіли б відтягнути будь-які серйозні спроби США підштовхнути ізраїльтян та палестинців до справжнього мирного врегулювання. Нещодавно віце-президент Дік Чейні підкинув дров у багаття цих підозр своїм виступом на Світовому економічному форумі в Давосі (Швейцарія). Поширення демократії, сказав пан Чейні, «стало передумовою миру і процвітання в Західній Європі» після Другої світової війни. Далі він висловив припущення, що демократичні реформи є «життєво необхідними і для мирного врегулювання давньої суперечки між арабами та Ізраїлем».
Аргумент пана Чейні про те, що демократія є передумовою миру, багато хто сприйняв як обгрунтування спроб відкласти будь-які зусилля з урегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Навіть більше, в цьому аргументі ігнорується історична реальність: демократія здатна розквітнути лише в атмосфері політичної гідності. Допоки палестинці перебувають під контролем ізраїльтян і щодня зазнають принижень, їх навряд чи приваблять достоїнства демократії. Це багато в чому стосується й іракців, які живуть в умовах американської окупації.
Щоб ініціатива адміністрації Буша могла увінчатися успіхом, її потрібно більшою мірою поєднати з реаліями регіону. Задля цього адміністрація має зробити такі кроки.
По-перше, програму потрібно розробляти спільно з арабськими країнами, а не просто підносити їм у готовому вигляді. Єгиптяни та жителі Саудівської Аравії ніколи не підтримають демократію, якщо вважатимуть, що при цьому принижуються їхні релігійні та культурні традиції. Необхідно домогтися й повномасштабної участі європейців, які також мусять вести власний діалог із країнами регіону щодо характеру і цілей планованої справи. Тоді будь-які відмінності в підходах до проблеми можна буде врегулювати на саміті «великої вісімки».
По-друге, автори ініціативи мусять визнати, що без політичної гідності, породженої самовизначенням, про будь-яку демократію йтися не може. Після Другої світової війни німцям за порівняно короткий час вдалося знову знайти політичну гідність, і це, у свою чергу, допомогло їм відродити демократичні традиції, що існували до приходу нацистів до влади. Програма розвитку демократії в арабському світі буде успішнішою та здобуде велику підтримку, якщо вона поєднуватиметься із зусиллями з надання незалежності іракцям і палестинцям. В іншому разі багато хто в арабському світі сприйме демократію як просту вивіску, що прикриває прагнення зберегти панування зовнішніх сил.
Нарешті, Сполучені Штати мусять визначити основні напрями мирного врегулювання на Близькому Сході та вжити енергійних дій, щоб таку угоду було укладено. Це викличе більше довіри до мотивів, які лежать в основі ініціативи з розвитку демократії, а також покаже країнам Близького Сходу, що вони мають загальну основу для справжнього партнерства з демократичним Заходом. Перетворення на Близькому Сході — складніша справа, ніж післявоєнне відновлення Європи. Зрештою, відновлення суспільства — за визначенням легше завдання, ніж його перетворення. Відносно ісламських традицій, релігійних переконань і культурних звичаїв необхідно виявляти терпіння й повагу. Лише тоді настане час для встановлення демократії на Близькому Сході.
