Ви можете поцікавитися, чому Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй пише про футбол. Насправді Кубок світу змушує нас в ООН зеленіти від заздрощів. Єдина по-справжньому світова гра, в яку грають у кожній країні, люди будь-якої раси і віросповідання, є одним із небагатьох феноменів, настільки масштабних, як і Організація Об’єднаних Націй.
Можна навіть сказати, що вона ще більш масштабна. ФІФА нараховує 207 членів, а ми маємо тільки 191.
Проте є більш вагомі причини для заздрощів. По-перше, Кубок світу — це подія, на якій кожен знає місце своєї команди, і що вона зробила, аби потрапити туди. Вони знають, хто забив, як і на якій хвилині гри; вони знають, хто пропустив нагоду забити гол; вони знають, хто відбив пенальті.
Мені хотілося б, щоб ми мали більше подібного змагання у родині націй. Аби країни суперничали за краще місце у списку поваги до прав людини, намагалися обігнати одна одну в рейтингах найнижчої дитячої смертності або зарахування до шкіл. Аби держави демонстрували свої досягнення усьому світові. Аби уряди несли відповідальність за дії, які призвели до цих результатів.
По-друге, Кубок світу — це подія, яку кожен на планеті любить обговорювати, детально аналізувати, що правильно зробила їхня команда і що вона могла б зробити по-іншому, не згадуючи вже про команду суперників.
Люди, які сидять у кафе від Буенос-Айреса до Пекіна, безкінечно дискутують над кращими моментами гри, розкриваючи сокровенні знання не тільки про свої національні команди, але також і про багатьох інших, висловлюючись в однаковій мірі чітко й пристрасно. Зазвичай небагатослівні підлітки несподівано стають переконливими, упевненими і блискуче аналітичними експертами.
Мені хотілося б, щоби в цілому в світі відбувалося більше спілкування такого типу. Аби громадяни були поглинуті темою, як їхня країна могла б досягти вищого рівня в Індексі людського розвитку або зниженні кількості викидів вуглецю в атмосферу або числі нових випадків зараження ВІЛ.
По-третє, Кубок світу — це подія, яка відбувається на ігровому полі, де кожна країна виступає на рівних умовах. Лише дві якості важливі в цій грі — талант і командна робота.
Мені хотілося б, щоб ми мали більше подібних рівних можливостей на світовій арені. Вільні й чесні обміни без втручання субсидій, бар’єрів чи тарифів. Аби кожна країна отримала реальний шанс продемонструвати свої сильні сторони на світовій сцені.
По-четверте, Кубок світу — це подія, яка ілюструє користь змішування народів і країн. Дедалі більше національних команд запрошують тренерів із інших країн, які приносять нові способи мислення та гри.
Те саме стосується зростаючої кількості гравців, які в період між Кубками світу грають у клубах далеко від дому. Вони вплітають нові якості до своєї нової команди, професійно зростають за рахунок досвіду інших і здатні зробити навіть більший внесок вдома, коли повертаються.
Більше того, часто вони стають героями у країні, яка їх прийняла, допомагаючи відкрити серця і розширити світогляд.
Мені хотілося б, щоб кожен усвідомив, що в цілому від людської міграції виграють три сторони — мігранти, країни походження і суспільства, що їх приймають. Мігранти не тільки будують краще життя для себе і своїх родин, але й є агентами розвитку — економічного, культурного, соціального — у країнах, куди вони приїжджають працювати. А після повернення на батьківщину вони надихають своїх співвітчизників новими ідеями і ноу-хау.
Участь у Кубку світу для кожної країни є предметом глибокої національної гордості. Для країн, які потрапили туди вперше, як моя рідна Гана, це ознака честі. Для тих, хто досягнув такого успіху після багатьох років нещасть, як Ангола, це надає сенсу національного відновлення. А для тих, кого зараз роздирають конфлікти, подібно до Кот д’Івуара, але чия команда є унікальним і потужним символом національної єдності, це надихає ні на що інше, як на надію національного відродження.
На цьому я підходжу до того, що, напевно, викликає найбільше заздрощів у всіх нас в ООН: Кубок світу є подією, на якій ми, власне, бачимо досягнення цілей.
Я кажу не тільки про забиті голи тієї чи іншої команди; я також маю на увазі найважливішу ціль — знаходитись там, бути частиною сім’ї націй і народів, святкуючи єдність нашого людства.
Я спробую пам’ятати про це, коли Гана гратиме з Італією 12 червня. Звичайно, не обіцяю, що це мені вдасться.
