Джордж Буш розпочав свій перший з моменту переобрання зарубіжний візит. У Брюсселі, з якого президент США почав поїздку Старим Світом, вжито посилених заходів безпеки. Під час закордонної поїздки американський лідер також побуває в Німеччині, де проведе переговори з канцлером ФРН Герхардом Шредером, і Словаччині, де він зустрінеться з президентом Росії Володимиром Путіним. За заявою представників Білого дому, головна причина його візиту — саміт НАТО. У рамках цього саміту, зокрема, відбудеться засідання Комісії Україна — НАТО на найвищому рівні, в якій візьме участь Президент Віктор Ющенко.
Останніми роками експерти й коментатори кажуть про те, що Атлантичний альянс має розпастися або втратити свою актуальність. Як колишній посол в Організації Північноатлантичного Договору (НАТО), я можу сказати, з огляду на свій досвід, що такі похмурі прогнози є абсолютно не новими. Як нинішньому міністру оборони Америки, мені зараз ясно, що трансатлантичне партнерство є дуже актуальним та істотним, як це й було завжди.
Розглянемо історичні події, які сталися останніми роками, і роль, яку в них відіграли Сполучені Штати та Європа. До НАТО приєдналися сім нових членів — країни, які прагнули зробити свій внесок у роботу Альянсу своїми збройними силами. В Афганістані 8 мільйонів виборців, із них 40% жінки, вперше за останні 5000 років обрали свого президента під час демократичних виборів. У Палестинській автономії обраний демократичним шляхом президент дозволяє сподіватися, що знову з’явився шанс здобути мир. В Україні прості громадяни продемонстрували силу своєї прихильності до вільних і справедливих виборів.
В Іраку колишні в’язні Саддама Хусейна, нехтуючи загрозами своєму життю, вперше проголосували за бюлетенями, в яких треба було зробити вибір із 70 політичних партій, а не з однієї. По всій країні виборці прибували в церкви на милицях і в запряжених віслюками возиках, проїжджаючи повз плакати, на яких були написані погрози: «Ти голосуєш, ти помреш». Який приголомшуючий удар по екстремістах, чию ідеологію виборці так однозначно відкинули.
І хоча існували розбіжності щодо Іраку, такі проблеми серед давніх друзів не є новим явищем. Розглянемо кілька таких розходжень у поглядах, які існували між союзниками по НАТО останніми десятиріччями. У 1960-х Франція вирішила вийти з НАТО та вивести її війська зі своєї території. У 1980-х існували тривалі розбіжності й протиріччя у зв’язку з рішенням президента Рональда Рейгана щодо розгортання в Європі ракет середнього радіуса дії. Насправді, будучи послом у НАТО в 1970-х роках, я мав вилетіти до США, щоб дати свідчення в Конгресі США проти закону про виведення американських збройних сил з Європи в середині «холодної війни».
Наш Атлантичний альянс уже плавав у бурхливих водах протягом цих років, але у нас завжди виходило вирішувати найскладніші проблеми. Це тому, що ми маємо багато спільного: спільні цінності, спільне історичне минуле й нашу безперервну віру в демократію.
Сьогодні маємо також спільного ворога. Екстремісти обрали своєю ціллю всі цивілізовані спільноти по всій земній кулі: в Нью-Йорку й Вашингтоні, Стамбулі, Мадриді, Беслані, Балі та в багатьох інших місцях. Вони не прагнуть припинення воєнних дій із цивілізованим світом. Вони не вестимуть переговорів про укладення сепаратного миру. Найкращим подарунком для них будуть розбіжності між Америкою та Європою замість співпраці.
Арешти багатьох підозрюваних у тероризмі, здійснені владою Франції й Німеччини за останній місяць, засвідчили, що жодна країна поодинці не зможе виконувати критичну роботу, необхідну для перемоги над екстремістами. Часто без зайвого розголосу Америка та європейські країни обмінюються між собою розвідданими, захоплюють терористів і руйнують їхні фінансові структури. Внаслідок цих дій майже три чверті відомих лідерів «Аль-Каїди» були убиті або взяті в полон, а решта переховується.
Жодна країна поодинці не зможе припинити розповсюдження небезпечних озброєнь. Ось чому майже 60 країн приєдналися до Договору про нерозповсюдження, щоб не допустити потрапляння смертоносної зброї до рук небезпечних режимів. 2003 року німецькі, італійські, британські й американські влади конфіскували ядерне обладнання, яке направлялося до Тріполі, що привело до того, що Лівія погодилася відкрити свої арсенали для інспекторів.
Усі країни — члени НАТО відправили своїх представників до Міжнародних сил із забезпечення миру в Афганістані, де французький генерал, який командував ними, нещодавно передав командування турецькому колезі. Один із нещодавно прийнятих до НАТО членів, Литва, бере на себе лідерство в Команді з відновлення провінцій — приєднуючись таким чином до інших європейських країн, які роблять внесок у розвиток стабільності й прогресу в Афганістані.
Насправді, понад половину всіх країн-учасниць НАТО надіслали свої збройні сили до Афганістану та Іраку. І в міру того, як іракський народ вживає чимдалі більше зусиль щодо просування до демократії, чимдалі більше країн-учасниць НАТО допомагають навчати іракські сили безпеки, або надаючи кошти чи обладнання, або ж засновуючи військовий коледж або академію.
Членів НАТО пов’язує дещо більше, ніж альянс; ми об’єднані кров’ю і спільними цілями, спадщиною свободи, і наше завдання — протистояти екстремістському насильству і, зрештою, перемогти його.
Усі ці 60 років, які минули з моменту закінчення Другої світової війни, ми розраховували один на одного у важкі часи. Я вже досить багато прожив на світі та пам’ятаю, як будувалася і як впала Берлінська стіна, а також зародження і крах нацизму, фашизму й радянського комунізму. Об’єднаними зусиллями члени НАТО допомогли захистити Косово і зовсім недавно вони надавали допомогу жертвам руйнівного цунамі. Ми можемо досягнути дуже багато, якщо Атлантична спільнота буде єдиною.
Ця єдність не повинна мати на увазі подібність тактики і поглядів, а швидше спільність цілей. Ті, хто всіляко заохочує розвиток вільних політичних і економічних систем, мають схожі сподівання на майбутнє. І якщо ми працюватимемо разом, то ці надії стануть реальними для ще більшої кількості людей.
Дональд РАМСФЕЛЬД — міністр оборони США.
