Минулого тижня екс-президент Росії Борис Єльцин помпезно відзначив своє 75-річчя: в Кремлі, з Клінтоном, Колем, Кучмою, Лукашенком, Назарбаєвим... За кілька днів до того у Тбілісі свій 78-й день народження скромно зустрів екс-президент Грузії Едуард Шеварднадзе. Як передає Інтерфакс, представники нинішньої влади не вітали його, гості, які завітали до патріарха грузинської політики, були нечисленними. Немолодий й овдовілий Шеварднадзе втомився. Він втомився ще задовго до своєї відставки, тому, як вважають багато осіб, не міг тримати в шорах тих, хто наживався на бідах убогої Грузії, не міг вивести країну з бідності. В інтерв'ю кореспонденту Georgian Times Майї Маргвелані він розповів про те, як двічі йшов у відставку — з посади міністра закордонних справ СРСР та президента Грузії. Розповів про тих, кого вважали його друзями й ворогами, про колишнього аджарського лідера Аслана Абашидзе та екс-міністра держбезпеки Ігоря Гіоргадзе, які переховуються в Росії. І, звісно, про нинішніх керівників Грузії, яких нерідко називають його учнями.
— Пане президенте, влада, яка прийшла з «трояндами», через два роки після революції нарахувала 16 своїх досягнень. А що ви вважаєте найбільшим успіхом своїх наступників?
— На події я не дивлюся очима аналітика. Я закрився тут, працюю над книжкою, і часу для роздумів залишається небагато. Одним із найбільших успіхів нинішньої влади можна, наприклад, вважати входження в Аджарію та встановлення там порядку. Сьогодні в Аджарії зовсім інша, аніж раніше, обстановка.
— А що, під час вашого президентства Аджарія була втрачена?
— Звісно, ні! Але коли я був президентом, Аджарія користувалася певними пільгами. Наприклад, значна частина податкових надходжень від митниці залишалася в регіоні.
— Пільги були необхідні для розвитку Аджарії чи ви йшли на компроміс із Асланом Абашидзе тільки заради того, щоб відносини між центром і регіоном не загострилися до краю?
— Усе призначалося для населення Аджарії, до того ж, я бачив, що робиться багато корисного для Грузії. Аслан Абашидзе багато зробив, але без нашої допомоги всього цього досягнути ніяк не зміг би. До аджарців я завжди був особливо прихильний, адже ці люди повернулися з рабства, і вони потребували більш співчутливого ставлення. Усе, що тоді робилося в Аджарії, було пов'язане з грузинською культурою. Що означає «повернули Аджарію»? Були, звісно, проблеми з паном Асланом, наприклад, у Тбілісі він не хотів приїжджати, був переконаний, що проти нього здійснять теракт... Одного разу я йому сказав: «Ти тільки приїжджай, я сам піднімуся на трап, і в машині теж поїдемо разом». Але він однаково не приїхав. Хоча протягом останніх років говорив, що приїде в Тбілісі, але має, мовляв, настати час... Не можу сказати, що він мав на увазі.
— Чи не мав він наміру приїхати в столицю як президент?
— Ніщо не виключене, але не можу ж я будувати свої міркування на домислах...
— Альянс Абашидзе — Гіоргадзе справді здатен влаштувати «революцію кропиви»?
— Багато про Ігоря Гіоргадзе сказати не можу. Ви знаєте, що свого часу він утік із Грузії на російському літаку, з військового аеродрому Росії. Для того часу це було підозріло. Але й потім, до речі, я нічого поганого про Ігоря Гіоргадзе не говорив, оскільки не мав доказів.
— Тоді чому його розшукують як терориста номер один?
— Це не моя справа.
— Адже його обвинувачують в організації теракту проти вас?
— У такі справи, правду кажучи, я не втручався... Були люди, які мали приймати рішення про оголошення в розшук або арешт. Був суд, прокуратура, і я поважав ці інститути. Важко повірити, чи не так, що в такі питання Шеварднадзе не втручався, але це було справді так. Хочу сказати, що коли мене свого часу призначили міністром внутрішніх справ, я запитав у служби безпеки матеріали про репресованих у 1937 році. Коли переглянув деякі справи, виявилося, що в них було лише дві-три сторінки, і на цій «підставі» обвинувачених розстріляли. Тоді я дав собі слово ніколи не втручатися в справи, які мені не належить вирішувати, оскільки побачив, до чого призводять незаконно ухвалені рішення.
— Ви йшли у відставку двічі. Один раз у Москві, коли заявили, що приходить диктатура. Вдруге — в Тбілісі, коли сказали: «Приходять молоді, і я повинен піти додому»...
— Це два явища різної категорії. У перший раз можна було зробити один єдиний висновок, оскільки була реальна небезпека диктатури. Я ще сказав таку фразу: «Ми сховалися в кущах». Тоді треба було розбудити народ і, гадаю, моя відставка та невеликий виступ справді розбудили громадськість, оскільки, імовірно, і народ теж передчував цю загрозу. До речі, Лігачов був єдиною людиною, хто з трибуни сказав: «Попросімо Шеварднадзе, якому довіряємо, щоб він залишився, працював, а ми його підтримаємо». Але Горбачов заявив, що жодної диктатури не існує і що він про це нічого не знає. Однак через півтора місяця виступив у Мінську та визнав, що загроза диктатури реальна, і закликав прихильників перебудови об'єднатися та бути пильними.
Що стосується моєї відставки з посади президента, то того дня преса перебувала на першому поверсі, а ми — я, Саакашвілі, Жваніа та Джорбенадзе (в 2003 — держміністр Грузії. — Ред. ) — на другому... Після того, як увірвалися до парламенту, я оголосив надзвичайний стан, але кров обов'язково би пролилася. Тому, коли Паата (син Шеварднадзе. — Ред.) зателефонував із Парижа, я сказав йому: «Примиріться з тим, що від завтрашнього дня я вже не буду президентом».
— Подейкують, що Ігор Іванов (секретар Ради національної безпеки, в 2003 — міністр закордонних справ РФ. — Ред.) добився від вас та ваших наступників згоди на те, що ви мали призначити дострокові президентські та парламентські вибори. Чому ви змінили рішення в останню мить?
— Такої угоди не було. Іванов дві-три години провів із лідерами опозиції, потім прийшов до мене і сказав, що вони дуже опираються. Я йому порадив ще трохи з ними попрацювати. Він знову пішов до них, а потім вони разом повернулися й Іванов сказав: «Мені тут робити нічого, що треба було сказати, я сказав. А тепер дайте мені літак, і я полечу до Батумі».
...Коли вже потім прийшли Жваніа та Саакашвілі, я спитав, який вони вбачають вихід. Розмову почав Зураб: «Ви ж знаєте, як ми вас поважаємо, але все-таки насмілюся і скажу, що найбільш безболісним виходом була б ваша відставка. Але ми не посміємо зробити цього з вами». Приблизно так само говорив і Саакашвілі. 15 хвилин ми розмовляли, і я повідомив, що рішення про відставку я вже ухвалив. Якщо пам'ятаєте, я вийшов у звичайному своєму настрої, зустрівся з журналістами, трохи навіть пожартував. А вони знітилися, і коли все ж вийшли, то аж зблідли.
— Чому?
— Не знаю. Про це я багато думав. Напевно, вони чекали, що я скажу щось інше, наприклад, призначу повторні вибори через п'ять-шість місяців... Можливо, Саакашвілі та Жваніа не чекали, що я піду у відставку. Імовірно, моя відставка й для них була не цілком виграшною.
— Чому? Вважаєте, вони не були готові до прийняття влади?
— Вважаю, так! Можливо, вони розраховували, що я запропоную щось інше. Коли я повернувся до Грузії, усе тут було зруйноване. З моїм іменем пов'язане відновлення порядку, і відставка такої людини тільки тому, що цього зажадали двоє молодих людей, не була виграшною і для них. Очевидно, над цим вони також замислювалися, але якщо я так вирішив, не будуть же вони битися зі мною?!
— Як ви гадаєте, революційна влада багато втратила зі смертю Зураба Жваніа? Коли ми зустрілися з вами після його загибелі, ви заявили, що його смерть не була схожа на нещасний випадок. Чи не змінили ви своєї думки? Члени його сім'ї вже відкрито говорять, що це було вбивство...
— Попри те, що Зураб перебував в опозиції, ми не переривали наших стосунків. Коли померла моя дружина, прийшов і Міша, тоді я подякував їм за те, що дозволили поховати Нанулі в дворі будинку, і додав, що моє місце теж буде тут. Але патріарх сказав мені: «Ні, твоє місце не тут!» Не знаю, де мене поховають, але помирати ще не збираюся. Зураб не часто приходив до мене, але нерідко телефонував, запитував про щось. Тож стосунки, які склалися в нас протягом багатьох років, ми зберегли. Наведу один приклад. До того як вирушити в Америку з офіційним візитом, Зураб мені зателефонував і запитав, чи не дам йому якоїсь поради.
Тоді представники влади дуже активно стверджували, що нафтопровід і газопровід збиткові для Грузії. Я сказав Зурабу, що, можливо, на цю тему йому поставлять запитання. Коли він повернувся, зателефонував і сказав: «Ви справжній провидець. Моя зустріч із віце- президентом Чейні не була запланована, але мені повідомили, що я мушу з ним зустрітися. Розмовляли з ним хвилин 10— 15. Він спитав, чому в нас так негативно налаштовані щодо цих проектів? Адже завдяки їм Грузія отримала функцію у світі. І чому ви забуваєте, — сказав Чейні, — що під угодою стоїть підпис президента Америки? Ми дуже серйозно думаємо над цим питанням».
— Як, на вашу думку, Зураба Жваніа вбили? Минув уже рік, а слідство не тільки не повідомляє нічого нового — взагалі мовчить...
— Спершу я думав, що це нещасний випадок. Потім, коли провели експертизу, самі ж відкинули версію нещасного випадку. Такою кількістю газу, яка заповнила кімнату, людина не могла отруїтися. Але якщо відкинута версія отруєння, то чому не розслідували, що ж сталося? Тим паче, що дружина їм не заважає.
Свого часу ми не змогли розслідувати факт самогубства Звіада Гамсахурдіа, оскільки його дружина не дала нам на це права. Із Грозного тоді прибув Яндарбієв і сказав, щоб ми не доторкалися до трупа Гамсахурдіа. Адже зараз інша ситуація. Можна було провести і розтин, і експертизу. Тому з підставами чи безпідставно, але все ж таки думаю, що це було вбивство.
Хтось же повинен пояснити, що сталося? Бог не пробачить нікому, якщо не буде розкрите вбивство Зураба Жваніа! У нього дуже спокійна та справедлива дружина. Нещодавно вона була в мене та подарувала мені книжку Зураба. Ви, каже, не були на презентації, і якби Зураб був живий, це було б і його бажанням. Проглянув я цю книжку і повинен сказати, що це — роздуми філософа. Якби він навіть не був прем'єр-міністром, смерть такої глибоко мислячої людини — велика втрата для країни.
Не хочу будь-кого ставити в незручне становище... Не думаю, що президент не хоче, щоб розслідували, що сталося та чому загинув Зураб Жваніа! Але якщо хочеш, якщо є таке бажання, тоді повинен проявляти набагато більшу активність! Хоч би раз на тиждень треба інформувати громадськість, що вдалося з'ясувати, а що — ні.
— Ви справді хотіли, щоб вашим наступником був Зураб Жваніа?
— Це був один із варіантів. Я вивів країну із такого складного становища, і я ж не учорашній хлопчик, щоб не думати про це питання. Про те, щоб президентом став Саакашвілі, я не думав, але Зураб був більш спокійним, урівноваженим і розумнішим.
Знаєте, про кого ще я думав? Про Іраклія Менагарішвілі (колишній міністр закордонних справ Грузії. — Ред.). Зараз у нього проблеми з серцем, а коли людину непокоїть серце, не час говорити про це... Іраклій — блискуча особистість. Порядний, освічений і досить спокійний. Він мав дуже великий авторитет на міжнародній арені. Загалом, унікальна особистість. Ще одну — двох людей я мав на увазі, але їхніх імен не назву.
— Ви сказали, що все, що відбувається, — закономірне. Те, що дата інавгурації Саакашвілі збіглася з днем вашого народження, це також закономірно?
— Напевно, коли не можеш чогось змінити, повинен або примиритися з цим, або визнати, що це закономірно.
