Помаранчева революція в Україні була надихаючою та радісною подією. Це була класична ліберальна революція — народний виступ за свободу та демократію, проти корупції. Віктор Ющенко став демократично обраним Президентом, обіцяючи звільнити країну від страху та хабарництва.
На жаль, новий український уряд на чолі з Юлією Тимошенко — ще однією героїнею революції — несподівано вибрав економічний курс, що, по суті, виглядає соціалістичним і популістським. Результати цього позначилися негайно: якщо минулого року темпи зростання в Україні становили 12%, то за перші чотири місяці цього року вони різко знизилися — до 5%, а інфляція зросла до 15%. Чому ситуація настільки погіршилася, та ще й так швидко?
Найважчого удару по економіці завдали неясно сформульовані плани уряду в галузі реприватизації. У ході передвиборної кампанії Ющенко виступав за ренаціоналізацію найбільшого в країні металургійного комбінату «Криворіжсталь» із наступною його повторною приватизацією. Метою цього кроку був перегляд результатів торішньої «полюбовної» угоди, внаслідок якої комбінат продали двом найбільшим українським олігархам. Новий уряд негайно зробив кроки для повернення «Криворіжсталі», проте власники подали позов до Європейського суду, де його розгляд, швидше за все, затягнеться надовго.
Високопоставлені українські чиновники вже кілька місяців публічно обговорюють питання про кількість приватизаційних угод, що підлягають скасуванню, — називають цифри від 29 до 3000, — і яким чином цей перегляд має здійснюватися. Багато підприємств уряд намагається повернути державі через суд; крім того, він розробив надзвичайно широко сформульований законопроект, який багато в чому анулює результати приватизації в Україні. Суперечку може вирішити лише парламент, але його роздирають фракційні розбіжності, і на прийняття рішення депутатам знадобиться не один місяць — якщо вони взагалі зможуть його прийняти.
Тим часом права власників тисяч підприємств виявилися в «підвішеному стані». У Києві множаться чутки про те, що олігархи, пов’язані з колишнім режимом, намагаються продати свої підприємства російським бізнесменам і готуються утікати з країни. Інвестори, звісна річ, припиняють капіталовкладення, й економічне зростання різко сповільнилося.
Найгірше, що на посаду голови Фонду держмайна призначена представниця Соціалістичної партії, яка в принципі є противником приватизації. Нещодавно вона публічно поставила риторичне запитання: «А що поганого в ренаціоналізації?» У нещодавньому інтерв’ю одній газеті цю думку підтримала сама Тимошенко: «Найбільші підприємства, де легко можна налагодити ефективне управління, не треба приватизовувати: вони можуть принести своєму власнику — державі — приголомшуючі прибутки». Усе це нагадує концепцію державного капіталізму.
Колишній режим подвоїв пенсії, і тепер Україна має найвищу у світі частку витрат на пенсійне забезпечення відносно обсягу національного доходу. Новий український уряд лише посилив цей фінансовий тягар, підвищивши зарплати бюджетникам аж на 57%.
Для фінансування цих та інших значних соціальних витрат уряд відчайдушно намагається підвищити доходи бюджету. Він ухвалив розумне рішення про скасування численних і необґрунтованих податкових пільг, але загальний податковий тягар у країні різко посилився. Водночас Ющенко продовжує говорити про майбутнє радикальне скорочення податків.
Неймовірно, але факт: новий режим, що прийшов до влади завдяки підтримці середнього класу та малого бізнесу, скасував систему спрощеного оподаткування, що відповідала інтересам цих соціальних груп. У результаті — десятки тисяч дрібних підприємців вимушені закривати свій бізнес, а решта переходять до сфери «тіньової економіки».
Реформатори вже давно вимагають ліквідувати податкову поліцію, відому своїм свавіллям, і примусити податкові органи підпорядковуватися вимогам закону. Проте Тимошенко схвально відгукнулася про діяльність податкової поліції та заявила, що діяльність регіональних губернаторів оцінюватимуть за їхньою здатністю збирати податки. Через зростання державних витрат у країні різко підвищилася інфляція. Нафтові компанії, що належать здебільшого росіянам, через зростання цін на світових ринках підвищили ціни на свою продукцію. Тимошенко ввела жорстке регулювання цін на бензин, і змусила державні нафтові фірми продавати його за цінами, що нижчі за ринкові. Недивно, що в результаті поставки нафти в країну скоротилися, і виник дефіцит бензину. Вона також намагається контролювати ціни на м’ясо, яке в результаті почало зникати з прилавків. Заходи з регулювання цін супроводжуються образами на адресу приватних виробників; діяльність державних підприємств, навпаки, всіляко звеличується.
Тимошенко вже не говорить про реформування державних монополій, а лише про їх зміцнення. Як додаткове джерело доходів бюджету за рахунок прибутків приватного сектора, вона мала намір удвічі збільшити тарифи на залізничні перевезення металургійної продукції, але в кінцевому результаті прихильно погодилася на 50-відсоткове підвищення.
Нинішня політика уряду цілком суперечить заявам, зробленим у ході помаранчевої революції. Проте цей розрив зберігається. У передовій статті про перші 100 днів президентства Ющенка англомовна газета Kiev Post зазначає: «поки Ющенко за кордоном робить гарні заяви, інші члени керівництва, судячи з усього, не дотримуються його вказівок».
Офіційно ці популістські заходи виправдовуються необхідністю зміцнити популярність Тимошенко перед парламентськими виборами в березні майбутнього року. Але і самі українці, і зарубіжні друзі цієї країни чекають пояснень тому, що відбувається.
Андерс ОСЛУНД — директор програми з вивчення Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир.
