Ядерну угоду між Іраном, п’ятьма постійними членами Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй, а також Німеччиною і ЄС, укладено в історично слушний момент, оскільки в наступному місяці буде 70-та річниця ядерних бомб, скинутих на Хіросіму і Нагасакі, які розпочали найтемнішу главу в тривалій історії військових жахів. До вогню, куль і багнетів тепер приєдналося ядерне випромінювання — мовчазний, невидимий вбивця, такий як газова і біологічна зброя.
Після Першої світової війни міжнародне співтовариство ухвалило так званий Газовий Протокол для того, щоб заборонити застосування хімічної і бактеріологічної зброї. Крім того, існувала сувора заборона на будь-яке застосування ядерної зброї після закінчення Другої світової війни.
Але держави, що володіють ядерною зброєю завжди були категорично проти такої заборони, стверджуючи, що вона не буде вірогідною. Замість цього, вони рекомендували поступовий підхід, який зрештою приведе до заборони на володіння і виробництво ядерної зброї. Нарешті, такий же підхід сприяв сьогоднішнім суворим обмеженням, що стосується біологічної і хімічної зброї.
Проте 70 років після Хіросіми і Нагасакі, засвідчили явно, що такий вичікувальний підхід не справдився. Під час холодної війни загальна кількість ядерних озброєнь у світі досягла більше ніж 50 тис. Багато які, у тому числі водневі бомби, мали вибухову потужність, яка була на кілька порядків вища за потужність бомб, скинутих на Японію.
Деякі заходи були погоджені для зменшення ядерної небезпеки: двосторонні угоди про контроль над озброєннями між Сполученими Штатами і Радянським Союзом, обмеження на випробування нової зброї, і — насамперед — Договір про Нерозповсюдження Ядерної Зброї (ДНЯЗ). Метою ДНЯЗ, підписаного 1968 року, є загальна ліквідація ядерної зброї: ті держави, що не володіють ядерною зброєю, зобов’язалися не набувати їх, а п’ять держав, які офіційно володіють нею (США, Велика Британія, Франція, Китай і Росія) зобов’язалися брати участь в переговорах щодо роззброєння.
Але в цілому загроза не набагато зменшилася. Звичайно, перша частина ДНЯЗ домоглася певних успіхів: з моменту набуття чинності договору, лише чотири держави — Індія, Ізраїль, Північна Корея і Пакистан створили ядерну зброю. Південна Африка ліквідовувала свою ядерну зброю і приєдналася до ДНЯЗ, тоді як Україна, Білорусь і Казахстан передали свої ядерні арсенали Росії. Дві держави — Ірак і Лівія — були зупинені в розробці ядерної зброї, а зараз Іран є учасником договору і зобов’язався дотримуватися важливих обмежень в його ядерній програмі.
Та все-таки рішучість п’яти ядерних держав роззброюватися мала дуже обмежені результати. Ядерні арсенали були скорочені — в основному з економічних причин — після холодної війни до менш ніж 20 тис. одиниць ядерної зброї у всьому світі (що все ще достатньо для того, щоб знищити людство кілька разів). І 2010 року новий договір START приніс довгоочікувані верхні обмеження на кількість ядерних боєголовок у США і Росії. Але відтоді не було жодних серйозних переговорів із роззброєння.
Окрім цього, світ колись сподівався, що мала кількість нестратегічних ядерних озброєнь НАТО, розташованих в Європі, може бути відкликана назад до США, оскільки їх, у воєнному відношенні, широко вважали непотрібними. Було запропоновано, що такий вчинок може спонукати Росію прибрати власну тактичну ядерну зброю. Жодної з цих дій не було здійснено.
Надія на те, що договір про Всеосяжну Заборону Ядерних Випробувань (ДВЗЯВ), ухвалений 1996 року, стане обов’язковим не справдилася. Існує мораторій на такі випробування і було створено вражаючу систему моніторингу машинного устаткування, здатну реєструвати не лише випробування зброї, але і землетруси, і цунамі. Але, оскільки вісім країн, включаючи США і Китай, не ратифікували його, то ДВЗЯВ юридично незрозумілий: його було пущено в експлуатацію, але він не набрав чинності.
Замість ядерного роззброєння, світ є свідком модернізації — і, в деяких випадках, розширення — ядерних арсеналів. Надії мало на певні зміни на краще, якщо постійні члени Ради Безпеки не зроблять висновок, що їх безпека вимагає відновлення розрядки між собою і запуску серйозних обіцяних переговорів щодо роззброєння. Вони показали свою готовність діяти і стримати решту країн від придбання зброї масового знищення; зараз настав час стримувати себе.
Природно, що якщо деякі штати відмовляються приєднатися до Конвенції, яка забороняє касетні бомби і протипіхотні міни, то ядерні держави не приєднаються до Конвенції про заборону їх арсеналів. Проте наявність такого договору може служити постійним нагадуванням про те, чого від них чекають. Лише з цієї причини, вона має стати міжнародним пріоритетом.
Під час холодної війни багато хто боявся, що людство може вчинити самогубство раптово, шляхом розв’язування ядерної війни. Сьогодні більше людей турбується, що людство гинутиме триваліше в результаті глобального потепління. Але ядерна загроза все ще існує, і такі групи, як Global Zero заслуговують на нашу підтримку в їх зусиллях щодо підвищення обізнаності громадськості.
Кажуть, що Хіросіма і Нагасакі створили табу проти будь-якого подальшого застосування ядерної зброї. Сподіватимемося, що це так, але нам також варто вимагати, щоб це табу мало зобов’язальну юридичну силу.
Проект Синдикат для «Дня»
Ханс БЛІКС — колишній генеральний директор Міжнародного Агентства з Атомній Енергії, був першим виконавчим головою комісії Організації Об’єднаних Націй із спостереження, контролю та інспекцій з 2000 до 2003 рр.
