Не так давно німецькі політики і журналісти впевнено заявили, що криза євро закінчилася, Німеччина і Європейський Союз, вважали вони, пережили бурю. Сьогодні ми знаємо, що це була одна із багатьох помилок кризи, що триває. Остання помилка, як і більшість попередніх, випливає з видавання бажаного за дійсне — і знову ж таки саме Греція порушила мрійливість.
Навіть ще до переконливої перемоги лівої партії СІРІЗА на нещодавніх парламентських виборах у Греції було очевидно, що далека до завершення криза загрожувала погіршитися. Жорстка економія — політика заощадження при падінні попиту — просто не працює. В умовах падіння економіки співвідношення боргу країни до ВВП зростає, а не падає, і охоплені рецесією країни ЄС потрапляють у депресію і як результат отримують масове безробіття, тривожні рівні бідності та слабку надію.
Попередження про великі хвилі політичного невдоволення не були почуті. Затьмарений глибоко вкоріненим у Німеччині табу інфляції уряд канцлера Ангели Меркель вперто наполягав на тому, що біль режиму жорсткої економії має важливе значення для економічного відновлення; у ЄС не було іншого вибору, окрім як дотримуватися такої політики. Тепер, коли грецькі виборці усунули від влади виснажену і корумповану еліту своєї країни, проголосувавши на користь партії, що пообіцяла покласти край політиці жорсткої економії, настала зворотна реакція.
Але хоча перемога СІРІЗи може означати початок наступної глави у єврокризі, політична (і, можливо, екзистенціальна) небезпека, з якою зіткнулась Європа, є значно глибшою. Несподівана відмова Національного банку Швейцарії (ШНБ) 15 січня від прив’язки франка до євро хоч і не представляє негайної фінансової загрози, але це був величезний психологічний удар, який відображає і посилює величезну втрату довіри. Євро, про що свідчить крок ШНБ, залишається крихким як ніколи. І подальше рішення Європейського центрального банку придбати облігацій на суму понад €1 трлн ($1 140 млрд) в урядів єврозони, хоча правильне і потрібне, ще більш послабило довіру.
Результат виборів у Греції можна було передбачити вже більше року тому. Щоб переговори між «трійкою» (Європейською комісією, ЄЦБ і Міжнародним валютним фондом) і новим грецьким урядом були успішними, результатом має стати взаємовигідний компроміс для обох сторін; якщо угоди не буде досягнуто, Греція голосить себе банкрутом.
Хоча ніхто не може сказати, що буде означати для євро дефолт Греції, це, безумовно, тягне за собою ризики подальшого існування валюти. Так само і те, що мегакатастрофа, яка може бути результатом розпаду єврозони, не пошкодує Німеччини.
Компроміс де-факто призведе до послаблення жорсткої економії, що потягне за собою значні внутрішні ризики для Меркель (хоча і менші, ніж у випадку провалу євро). Але, зважаючи на її величезну популярність на батьківщині, в тому числі у власній партії, Меркель недооцінює можливості, які є в її розпорядженні. Вона могла б зробити набагато більше, якби довіряла собі.
Зрештою, у неї може не залишитися жодного вибору. Враховуючи вплив результатів виборів у Греції на політичні події в Іспанії, Італії та Франції, де киплять подібні настрої проти заходів жорсткої економії, політичний тиск на міністрів фінансів країн єврогрупи у єврозоні — з боку правих і лівих — значно посилиться. Не потрібно бути пророком, щоб передбачити, що остання глава єврокризи рознесе в пух і прах політику жорсткої економії Німеччини — якщо Меркель дійсно хоче взяти на себе величезний ризик, дозволивши провал євро.
Не існує жодних ознак, що вона піде на це. Таким чином, незалежно від того, яка сторона («трійка» чи новий грецький уряд) почне першим майбутні переговори, вибори в Греції однозначно завдали поразки Меркель та її стратегії жорсткої економії для підтримки євро. Одночасне скорочення боргу і структурні реформи, як нам уже відомо, перенавантажуватимуть будь-який демократично обраний уряд, тому що йому доведеться надто збільшувати податки для своїх виборців. І без зростання не буде жодних структурних реформ, якими б необхідними вони не були.
Це грецький урок для Європи. Тепер питання не в тому, чи німецький уряд сприйме його, а коли. Чи потрібно буде, щоб подібну катастрофу зазнали консерватори Іспанії на майбутніх виборах у цій країні, аби змусити Меркель зрозуміти реальність?
Ніщо, крім зростання, не вирішить майбутнього євро. Навіть Німеччина, найбільша економіка ЄС, стикається з величезною потребою в інвестиціях в інфраструктуру. Якщо її уряд перестане дивитися на «нульову терпимість до нових боргів» як священний грааль і натомість інвестуватиме в модернізацію транспорту країни, муніципальної інфраструктури і впроваджуватиме цифрові технології в домогосподарства та промисловість, то євро (і Європа) отримає могутній імпульс. Більше того, масивна державна інвестиційна програма може фінансуватися за виключно низькими (в Німеччині, ймовірно, навіть негативними) відсотковими ставками.
Згуртованість єврозони і успіх її необхідних структурних реформ (отже, саме її виживання) тепер залежить від того, чи зможе вона подолати дефіцит росту. Німеччина має простір для фінансового маневру. Месидж грецьких виборів полягає в тому, що Меркель повинна використовувати його, доки не стало надто пізно.
Проект Синдикат для «Дня», переклад Миколи СІРУКА, «День»
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ Німеччини і віце-канцлер 1998—2005 рр.
