Днями в Україні побував виконавчий директор благодійної організації Spirit of America (Дух Америки) Джим Хейк, головний спонсор військової «Радіостанції Армiя FM», яка розпочала роботу 1 березня цього року. Під час прес-брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі він, зокрема, оголосив про початок кампанії зі збору 200 тис. доларів для закупівлі додаткових передавачів, щоб сигнал «Армії FM» був доступний для кожного бійця, який перебуває в зоні АТО, а також на заході країни, де солдати проходять навчання». В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» пан Хейк, колишній лос-анджелеський підприємець, розповів, як він став займатися благодійною допомогою військовим, і чому вирішив підтримати проект «Армiя FM».
МОМЕНТ «ПРОСВІТЛЕННЯ»
— Я спеціалізувався на створенні інтернет — стартапів, у середині 1990-х років відкрив одну з перших інтернет-медіа компанію. Після теракту 9 вересня 2001 року замислився, чим можу допомогти. Завжди був дуже відданим ідеям свободи, за які виступає Америка, але не знав, що корисного можу зробити. У мене не було досвіду ні державної, ні військової служби, ні роботи в міжнародних допомогових чи неурядових організаціях.
Але якось я побачив програму на каналі NationalGeographic, у якій розповідалось про американську команду спеціальних сил в Афганістані, що полювала за терористами «Аль-Каїди» і водночас допомагала місцевому населенню. І мене вразила сцена гри у бейсбол з участю американських солдатів і місцевих хлопчиків та дівчат.
Сержант Джей Сміт, якого показали в цій передачі, пояснив, що він разом зі своїми колегами взяли із собою обладнання для гри в бейсбол у вільний час. Сміт зателефонував по супутниковому телефону своїй дружині й попросив її прислати м’ячі та рукавички, щоб місцеві діти могли самі грати в цю гру. І вона зібрала кошти у своїх друзів, у церкві, на роботі, купила обладнання й послала його своєму чоловікові.
Переглянувши передачу, зрозумів — відбувається щось особливе у стосунках між нашими солдатами й цими дітьми. І саме це стало для мене моментом «просвітлення»: я усвідомив, що солдати, подібно до сержанта Сміта, є справжніми послами Америки. І від них набагато більше, ніж від наших офіційних послів, залежить, як люди сприймають Америку та американців.
Проте для мене як підприємця було важливо зустрітися з сержантом Смітом, бо, можливо, моя ідея й чудова, але для її успішного втілення потрібно поговорити з людьми, які користуватимуться нею.
Зустріч наша відбулась у форті Брегг, штат Північна Кароліна. І він та інші старші офіцери із захопленням сприйняли мою ідею. Сержант Сміт підкреслював, що ця ідея врятує життя. На моє запитання, чому він так вважає. Джей пояснив, що стосунки, які він разом із солдатами побудував у селі, а це фактично була гуманітарна місія місцевого масштабу, сприяли тому, що потім селяни стали охороняти американських солдатів.
І коли він мені пояснив, що я маю робити, я назвав організацію Spirit of America, щоб відобразити те, що ми думаємо про найкращі характеристики американського народу: ініціатива, щедрість та оптимізм. І Spirit of America — це торгова марка для добродійності. Ці слова є на номерних знаках штату Массачусетс. Ми не вигадали цього вислову, а використовуємо його для нашої роботи як ідею привнесення справжнього духу Америки у віддалені місця.
«МИ ХОЧЕМО БУДУВАТИ МІЦНІШІ ВІДНОСИНИ, НЕ ПРОСТО ЩОСЬ КОМУСЬ ДАВАТИ»
— І як ви почали реалізовувати цю ідею на практиці?
— Спочатку я працював у вільній кімнаті свого будинку. І першими моїми діями були і-мейли людям, які писали блоги про військові дії. Я просив передати тим, кого вони знають в Іраку чи Афганістані, зв’язатися зі мною, якщо їм потрібна допомога, зокрема у взаємодії з місцевим населенням.
Улітку 2003 року я отримав прохання від двох морських піхотинців з різних частин Іраку. Один з них попросив обладнання для ведення бойових дій, а інший — червоно-біло-сині футболки і шорти.
За власні кошти та кошти сімей моїх друзів я виконав ці два проекти. Третій проект — поставку музикальних інструментів — ми виконали на прохання капітана сухопутних військ неподалік курдського міста Сумамалія, яке було звільнено від ісламістів.
Після цього я постійно став отримувати і-мейли від солдатів та морських піхотинців, які розповідали, що їм потрібно і де вони служать. І ми намагалися знаходити способи, як їм доставити те, що вони просять.
— Чого ви прагнули досягти своєю діяльністю, які цілі переслідували?
— Головна ідея у нашій роботі полягала в тому, щоб слухати людей, відправляти наш персонал на місце, щоб краще розуміти речі з різної перспективи. І нас часто запитували, яка мета нашої діяльності. Відповідь на це запитання була простою: ми хочемо будувати міцніші відносини, не просто щось комусь давати. Адже взаємодія у допомозі комусь є підґрунтям для створення довіри і відносин, що будуються на довірі. Ми розглядали нашу допомогу як з точки зору американського персоналу, так і місцевого населення, зокрема який вплив вона матиме на ситуацію і відносини між обома сторонами. І це саме так, як ми працюємо тут, в Україні.
— Як ви дізналися, яка саме допомога потрібна Україні?
— Тризірковий генерал морської піхоти Данфорд, який підтримував шість років співпрацю з Spirit of America, на слуханнях із затвердження на посаді голови об’єднаного комітету начальників штабів визначив Росію як головну загрозу національній безпеці США. Після цього ми почали шукати людей у міністерстві оборони і ставити просте запитання: чим можемо допомогти Україні?
Дуже швидко ми вийшли на контакт з командувачем військ США в Європі генералом Бен Ходжесом, послом Паєттом в Києві. І ми в своїй роботі завжди намагаємось виходити на найнижчий рівень з людьми, які працюють над спеціальними ідеями та проектами, щоб допомогти вплинути на ситуацію.
Спочатку ми поставили партію медичних аптечок, які наші солдати на навчаннях у Яворіві безпосередньо вручили українським солдатам. Ми знали, що одним із важливих елементів виживання українських солдатів після поранення є індивідуальні медаптечки. Бо саме перша година після поранення є дуже важливою, щоб зберегти життя. І багато українських солдатів помирали саме через те, що у них не було таких аптечок першої медичної допомоги.
«АРМІЯ FM» ПОТРІБНА СОЛДАТАМ»
— А як ви вийшли на ідею створення радіостанції «Армія FM», хто саме її запропонував?
— Ми поспілкувалися з чиновником офісу співпраці в американському посольстві, який запропонував нам Олексія Макухіна і Руслана Коцюбу, двох реформаторів-радників в українській армії — начальника генштабу Муженка та міністра оборони Полторака. Обидва вони дуже добре розбирались і знали, які ідеї можуть бути реалізованими. Ідею створити радіостанцію «Армія FM» запропонували Олексій та Руслан.
У листопаді минулого року ми почали вести з ними переговори щодо реалізації цього проекту. І через три-чотири тижні ми зобов’язались підтримати «Армію FM». Загальна вартість цього проекту становить 130 тис. доларів. Перше обладнання для студій, передатчики, які надійшли в Україну, коштують 78 тис. доларів. А загалом в Україну ми поставили допомогу на суму понад 200 тис. доларів.
Рішення про створення «Армії FM» було оголошено в грудні, а 1 березня вона розпочала роботу. І це дуже добре, бо саме таку мету ми ставили перед собою.
І ми намагалися зробити те, що має значний вплив на ситуацію і додає до того, що намагається досягти США. Певним чином ідеться про об’єднання зусиль. Ми фокусуємося на речах, які мають великий вплив.
Стосовно України США намагаються досягти таких цілей: зупинити російську агресію і робити те, що протидіятиме дуже підступній російській пропаганді. Ми будемо збирати додаткові кошти на розширення «Армії FM».
Коли ж говорити про вплив пропаганди, то дуже складно їй протиставити контрпропаганду. Кращим підходом має бути те, щоб ваші дії промовляли краще, ніж слова.
«Армія FM» — це не слова, а діло і приклад того, що потрібно солдатам, тут не йдеться лише про поширення інформації, а задоволення їхніх потреб, можливість взаємодіяти з високопоставленими чиновниками з приводу простих життєвих речей. Це і спосіб краще комунікувати. Мобільні групи перебуватимуть на передових позиціях і не просто передаватимуть інформацію, а й у деяких випадках розважатимуть солдатів. До інших тем належатиме зазвичай аналізування їхніх психологічних проблем, різні питання політики. Але головним чином мета радіо — це задоволення потреб солдатів. І коли ви це робитимете, то це матиме ще кращий ефект, аніж інвестування в телебачення. Я радше інвестував би в дії, а не в чергові слова.
Так, скажімо, під час першої фази ми витратили 78 тис. доларів. Це обладнання для студій, передатчики. А Міністерство оборони надає операційні видатки, приміщення. І проблема навіть не в тому, що гроші мають вплив. А що ж до ефекту цього радіо, то одним із них є те, що солдати на передовій мають кращий моральний настрій, вони більш поінформовані й не опускають рук.
І більшість цивільних, як я розумію, думає так само: якщо солдати на своєму рівні не досягнуть успіху, ніщо інше не спрацює. Якби свого часу в українських солдатів упав бойовий дух і вони не втримали б оборону проти росіян, то складно сказати, що було б з Україною сьогодні. Ситуація цілком імовірно була б зовсім іншою.
А люди часом думають, що солдати, наче роботи, виконуватимуть те, що їм наказано. А це не так, вони — живі люди.
«Я БАЧУ ВЕЛИЧЕЗНУ ВІДДАНІСТЬ УКРАЇНЦІВ...»
— Ви вчетверте у нашій країні, яке у вас склалося враження про українців, Україну загалом?
— Після першого приїзду до України рік тому мене підбадьорила ініціатива і здібності українців, з якими я познайомився. Це ті люди, які працювали над проектом «Армія FM», вчителі у Красногорці, зокрема вчитель музики, яка попри всі труднощі знаходить можливість викладати дітям музику, хоч будинок школи було зруйновано після бомбардування. Ці приклади є свідченням оптимізму та ініціативи у вашій країні. І це також відображено у волонтерському русі.
Ніхто достеменно не може сказати, скільки українські громадяни допомогли чоловікам та жінкам, які служать в армії. Це дуже важко уявити. Без такої ініціативи, відданості народу навряд чи у вашій країні відбулось би стільки подій. І я бачу величезну відданість українців, що вселяє у мене оптимізм щодо майбутнього країни. Мені справді подобається допомагати вашій країні, я отримую від цього великий позитив і хочу, щоб моя допомога була якомога відчутнішою.
