Із моменту вторгнення Кремля в Україну світ побачив дуже мало цінного в західному лідерстві у протистоянні з президентом Росії Володимиром Путіним. І це, попри санкції США та ЄС, нещодавні зусилля щодо зміцнення стримування звичайними збройними силами НАТО в Європі та перші ознаки збільшення там витрат на оборону.
Навіть за умов направлення 2016 року в Польщу важких озброєнь із одночасним зміцненням оборони країн Балтії та організації частіших і масштабніших навчань НАТО, факт залишається фактом, що Росія — якщо вона захоче це зробити — може окупувати балтійські країни упродовж двох днів, як нещодавно застеріг генерал Пітер Павел, новий голова Комітету оборони НАТО.
Інакше кажучи, стримування звичайними збройними силами НАТО досі залишається вкрай недостатнім.
Погоджуючись з такою оцінкою, чиновники армії США визнають, що Росія вже зміцнила свою оборону в Балтійському та Чорному морях різними загороджувальними засобами настільки добре, що НАТО зазнаватиме величезних втрат, якщо йому доведеться вступити в боротьбу, щоб захистити країни Балтії. І навіть якщо Альянсу, в кінцевому рахунку, вдасться досягти бажаної цілі, це, безумовно, буде тривала й кривава війна.
Також очевидно, що спроможності Пентагону зрозуміти загальні тенденції та оборонну стратегію Росії є вкрай обмеженими через брак ресурсів. І американські, й британські розвідувальні та аналітичні можливості потребують значного підсилення, й вони, ймовірно, не одні страждають від цього.
Балтійські уряди, можливо, відчувають заспокоєння після нещодавніх заяв Заходу, але народ цих країн — ні. Згідно з опитуваннями громадської думки, естонці, наприклад, зізнаються, що вони відчувають себе скоріше покинутими, ніж заспокоєними. Крім того, 1994 року американська та британська влада підписали угоду з Україною, що вони захистять її безпеку і цілісність. Однак про цей договір забули в першу ж хвилину, коли його було порушено. Це заохотило Путіна вважати, що він може безкарно вторгнутися в Україну; навіть російські ЗМІ очікують на новий наступ найближчим часом. Це явно не лідерство, хоч з якого боку на це подивишся.
Адміністрація Обами відхиляє всю критику і, здається, не усвідомлює, як писав Майкл Говард 1982 року, що головна мета американських військ у Європі — це стримування і запевняння. Утім, зараз немає достатньо доказів ні стримування, ні запевняння, особливо з ескалацією насильства в Україні з початку серпня.
Білий дім може бути відданим єдності та цілісності НАТО, але у той же час разом із Німеччиною та Францією продовжує чинити тиск на Київ, щоб той дотримувався угод Мінськ-2, які Росія порушила перш ніж висохло чорнило, і надав сателітам Москви в Донбасі обмежену політичну автономію. Це рівносильно евтаназії для України, і поступки такому тиску можуть спровокувати антиурядові насильства в Києві, тільки посилюючи кризу.
Однак існує порядок денний, або принаймні намітки плану для президента Обами і того, хто буде його наступником 2017 року, щоб Вашингтон міг захистити свої інтереси в Європі. Віра в те, що Путін може загострити війну за власним бажанням, якщо ми дамо Україні зброю, не має жодних підстав, оскільки Росія інтенсифікує війну навіть без такої допомоги. Однак Путін також стикається зі все більш очевидними військовими та економічними обмеженнями. США та їхні союзники повинні не тільки дати зброю українській армії, а й навчати й реформувати її командний склад, щоб він міг краще боротися й мобілізувати громадськість з метою самооборони. Путін може розцінити це як провокацію, адже він вважає все, що ми робимо, або провокацією, або проявом слабкості.
Також потрібно терміново повністю оновити повітряні, наземні, морські та кібер-компоненти НАТО. До липневого саміту у Варшаві 2016 року НАТО має сформулювати надійну, а не тільки декларативну ядерну стратегію протидії загрозам Путіна. Ще одна причина для створення справжніх, звичайних, сил стримування та розробки надійної ядерної стратегії полягає в гарантуванні того, що жодна зі сторін не застосує ядерної зброї на початку кризи. Зрештою, ідея стримування полягає у стримуванні.
По-четверте, США і НАТО повинні інвестувати в поліпшення збирання та аналізу розвідувальної інформації про Росію. По-п’яте, Захід мусить покращити свої знання про регіон і не дозволити, щоб там домінували, як це є зараз, «студенти російської мови та літератури». Насправді відсутність фахівців із російських збройних сил може тільки призвести нас до нових катастроф.
По-шосте, ми маємо визнати, що загроза війни в Європі не тільки можлива, а й реальна. Це означає необхідність збільшення витрат на оборону для забезпечення Європи надійним стримуванням. Президент повинен виступити перед Конгресом і американською громадськістю й заявити, що сьогодні Росія становить найбільшу загрозу для безпеки США. А це насправді означає, що Білий дім мусить дати задній хід процесу, під час якого він ігнорував менеджмент Альянсу, допоки не виникла криза. А менеджмент Альянсу потрібен не лише тоді, коли стріляють гармати; це має відбуватися щоденно — до моменту, коли ми на власні вуха почуємо вибух війни.
На жаль, президент Обама не вивчив цього уроку. Він і його топ-політики просто не сприйняли російської загрози всерйоз. А сама ідея, що ми можемо якимось чином розраховувати на співробітництво Москви на Близькому Сході, коли сам Путін розпалює вогонь війни, дозволяючи російським терористам подорожувати з Росії до Сирії, є неймовірною. Зрештою, як ми можемо бути партнерами з реваншистською державою-спонсором тероризму, яка діє за принципом: або нові правила, або жодних правил?
Стівен БЛАНК — старший науковий співробітник Ради американської зовнішньої політики
