Аргентина після пережитого дефолту і майже 20 років правління популістів вирішила повернутися до відновлення власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива. Країна має три власні ядерні реактори. Перші спроби впровадження збагачення урану були в Аргентині ще в 70-х роках. Постійна зміна влади, ліві ідеї і політика популізму, яка привели Аргентину до дефолту, не дозволи країні закінчити цю програму. За ініціативи аргентинського уряду технологічний центр зі збагачення урану в Пільканье, який не працював 90-х років, коли державу накрила хвиля дефолту, відновив свою роботу в грудні 2015. У модернізацію центру планувалось вкласти 2,9 млрд дол. США. Крім газодифузійної технології збагачення, на підприємстві буде застосовуватися нова лазерна технологія. Планується, що завод буде забезпечувати збагаченим ураном три діючі на території Аргентини АЕС, а також три запроектовані блоки АЕС і 13 медичних центрів.
У сусідній Бразилії теж не припиняються програми зі створення власного повного циклу виробництва ядерного палива. Країна володіє шостими за величиною розвіданими світовими запасами урану (600 тис. тонн). Хоча країна має власну технологію збагачення з кінця 1980-х років, до 2003 р. відправляла уранову сировину в Канаду, потім до Європи. Із будівництвом власного заводу зі збагачення урану в 2006 Бразилія стала восьмою країною у світі, яка володіє центрифужною технологією розділення ізотопів урану. Збагачувальний завод розташований на майданчику компанії «Industrias Nucleares Brasileiras» (INB) в м. Резенда, штат Ріо-де-Жанейро. Його спорудження обійшлося в 170 млн дол. США.
Не менш знаковим і показовим для українських реалій буде факт, що 3 серпня 2016 року суд м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія) засудив колишніх керівників компанії-оператора АЕС «Елетронуклеар» (аналог нашого Енергоатома), які були затримані в липні в рамках операції «Прип’ять» антикорупційної кампанії «Автомийка» (за інформацією бразильських ЗМІ, назва операції походить від українського міста Прип’ять, яке було забруднено внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС).
У липні 2016 року високопосадовці «Елетронуклеар» були затримані за звинуваченням у розподілі хабарів у розмірі 1,2% від вартості контрактів «Andrade Gutierrez»!
Колишній президент (2005—2015 рр.) «Елетронуклеар» Отон Луїс Пінейро да Сілва був засуджений на 43 роки ув’язнення за скоєння злочинів під час реалізації робіт на третьому енергоблоці АЕС «Ангра». Він обвинувачується у корупції, відмиванні грошей, перешкоджанні розслідуванню, ухиленні від сплати податків і організації злочинного угруповання. Інші 12 осіб, учасники корупційної схеми, також були засудженні до різної міри покарання (інженери, заступники, посередники). Президент будівельної корпорації «Andrade Gutierrez» Отавіо Маркес де Азеведо був засуджений на 7 років 4 місяці ув’язнення. Його покарання було пом’якшено завдяки співробітництву із слідством.
Ось такий вирок бразильської феміди за скромні, за українськими мірками, 1,2% відкату. Вражає також масовість підходу до притягнення до відповідальності в чутливій і важливій для стратегічних інтересів Бразилії сфері, як ядерна енергетика, зокрема 14 посадових осіб посаджено до в’язниці!
Україна має 2% світових запасів уранових руд та входить до 10-ки світових лідерів за ресурсами і підтвердженими запасами. Сьогодні ми маємо 15 ядерних реакторів, мережу науково-технічних закладів, десятки профільних підприємств, тобто весь той потужний комплекс, який залишився нам у спадок від колишнього СРСР, і те, чого не мали ні Аргентина, ні Бразилія при очевидних схожих стартових умовах. За визначенням, за мінімальних політичних і економних зусиль ми повинні мати повний цикл виробництва ядерного палива.
Після 1991 року ми фактично лише граємо відведену нам роль спонсору Росатому, забезпечуючи 15% його валютної виручки. Тільки в 2015 році Україна заплатила РФ за ядерне паливо $610,9 млн, ще $32,7 млн буде сплачено шведській компанії . Крім того, ще $160 млн дол. США буде сплачено РФ за збереження відпрацьованого ядерного палива. Тобто загалом тільки за 2015 Україна заплатить країні-агресору $770 млн, а разом з закупівлею ядерного палива у шведів в рік ця сума складатиме $803,6 млн або більше 20 млрд грн, що еквівалентно 2,5% бюджету держави.
До 1996 року Україна отримувала ядерне паливо в рахунок передачі ядерної зброї РФ. Відповідно з 1997 року ми його закуповуємо.
За зберігання відпрацьованого ядерного палива ми платимо Росії з 1993 року. В цілому за цей період Україна витратила на це $17 млрд! Тобто більше всіх сьогоднішніх валютних резервів НБУ. Навіть прямі валютні збитки за відомі газові угоди 2009 року не можуть бути в порівнянні, на які суми валютних асигнувань українці просубсидіювали російську економіку!
Україна має 2% світових запасів уранових руд та входить до десятки світових лідерів за ресурсами і підтвердженими запасами. Сьогодні ми маємо 15 ядерних реакторів, мережу науково-технічних закладів, десятки профільних підприємств, тобто весь той потужний комплекс, який залишився нам у спадок від колишнього СРСР, і те, чого не мали ні Аргентина, ні Бразилія при очевидних схожих стартових умовах. За визначенням, за мінімальних політичних і економних зусиль ми повинні мати повний цикл виробництва ядерного палива. Приведене порівняння із зусиллями Аргентини і Бразилії свідчить, що при відповідній політичній волі питання власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива могло бути давно вирішене!
Приведене порівняння із зусиллями Аргентини і Бразилії свідчить, що при відповідній політичній волі питання власного замкнутого циклу виробництва ядерного палива могло бути давно вирішене!
Тобто перелічені факти говорять тільки про очевидне, що в Україні політичні еліти, маючи всі ресурси та технології, свідомо навіть не намагалися започаткувати процес становлення незалежності у впровадженні замкнутого циклу виробництва ядерного палива, а лише все робили для підтримки економіки сусідньої держави. Навіть війна з РФ не привела до тями наших керівників. Якщо подивитись на сьогоднішнє керівництво Енергоатому то це все ті ж люди, які були при різних політичних режимах в Україні і постійно лише «професійно» спростовували гучні корупційні скандали, де бразильських 1,2% відкатів, в порівняні з українськими, були і залишаються якимись дитячими іграми...
Секрет такої очевидної державної бездарності теж дуже простий. Стабільно незмінна популістична політична еліта незалежності України здатна була лише на гучні зави і традиційно ніхто не має намірів брати на себе відповідальність і вирішувати для держави важливі стратегічні питання і хоч щось робити в цьому напрямку. Як правило, все закінчується намаганням очолити корупційні схеми і бути посередником в постачанні будь-чого, з єдиною метою — отримати відкат. Максимум, на що вистачило інтелекту і зусиль, — це розпочати процес переговорів з американською компанією Westinghouse щодо альтернативного джерела постачання.
Для більшості, навіть держав латиноамериканського регіону, така позиція відповідальних керівників держави говорить про фактичний саботаж і корупцію, як мінімум, і максимум — зраду національних інтересів.
