Президент нещодавно створеної Громадської організації «Українська асоціація зовнішньої політики» Володимир ХАНДОГІЙ має величезний дипломатичний досвід. Він обіймав посади заступника, першого заступника міністра закордонних справ, 2009 року виконував обов’язки міністра, очолював посольства України у ключових європейських країнах, Канаді, дипломатичні місії України при ООН, НАТО. В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» він розповів, чим займатиметься Асоціація, та якими міжнародними інструментами має користуватися влада для врегулювання ситуації на Донбасі.
ПРО НЕЗАТРЕБУВАНИЙ 246-РІЧНИЙ ДОСВІД ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ НА КЛЮЧОВИХ ПОСАДАХ
— Після повернення з Лондона у минулому році, не отримавши впродовж року жодних пропозицій щодо продовження дипломатичної служби, я подав у відставку. Але мене та деяких моїх колег-послів, які, як і я, опинилися поза межами дипслужби, й надалі непокоїв вакуум у фаховому аналізі зовнішньої політики України. Коментарі, які ми бачимо на шпальтах газет, чуємо на ток-шоу чи конференціях, здебільшого політизовані, їм бракує фахового аналізу. Ми й вирішили створити організацію, яка була б майданчиком для, як ми записали в статуті, інтерактивної взаємодії громадянського суспільства та владних структур із широкого кола міжнародних питань. Наша мета передусім — пояснити людям суть зовнішньої політики України та міжнародних процесів у зв’язку з тим, що її пояснюють неправильно або зовсім не пояснюють. А з другого боку, ми ставимо перед собою амбітну мету надавати неупереджені рекомендації владним структурам, МЗС та іншим, які займаються зовнішньополітичною діяльністю, базуючись на власному досвіді та запиті суспільства.
— А як виникла ідея створення Асоціації під такою назвою?
— Мене надихнуло на створення цієї організації така історія. Свого часу я працював у США і знаю, що там є надзвичайно впливова неурядова організація — Асоціація зовнішньої політики (FPA), яка базується в Нью-Йорку. Майже сто років тому її створив відставний працівник держдепартаменту разом зі своїми друзями, щоб пояснити народу зовнішню політику Теодора Рузвельта. Тоді саме закінчилася Перша світова війна й у суспільстві точилася дискусія щодо позиціонування Америки у світі: чи то самоізоляція, чи перетворення країни в глобального гравця. І ось ці колишні працівники держдепартаменту в міру своїх можливостей їздили країною й роз’яснювали суть зовнішньої політики Теодора Рузвельта на користь другої опції. До речі, це не значить, що ця Асоціація сліпо підтримує будь-який курс президента. Коли вона бачить, що ця політика не збігається з побажанням народу, то піддає її обгрунтованій критиці. Потім FPA почала аналізувати, вносити свої пропозиції, щоб зовнішня політика держави формувалася в інтересах усього народу. Ідеологічно такі підходи нам імпонують, і наша Асоціація планує працювати саме в такій площині. Ми тільки у квітні зареєстрували свій статут і зараз перебуваємо в процесі організаційного становлення. Ми, звісно, зацікавлені в пошуку спонсорів, яких поки що в нас немає. Наш бюджет скромний і базується на членських внесках поки що невеликої групи тих людей, які вже приєдналися до Асоціації. А це всі без винятку надзвичайні та повноважні посли, які свого часу працювали в ключових державах, колишні міністри та заступники міністрів. Ми також зацікавлені в розширенні Асоціації, яка відкрита для всіх бажаючих, хто має відповідний досвід і відповідає певним критеріям членства, прописаним у статуті.
До речі, ми жартома порахували, що сукупний досвід роботи на ключових посадах у системі дипломатичної служби нашими членами Ради директорів становить 246 років. Цей досвід сьогодні значною мірою є незатребуваний. А шкода. Світова практика свідчить, що дипломати з таким досвідом, незалежно від того, хто з президентів їх призначав, на вагу золота й завжди користуються повагою чинної влади.
«ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ»
— А можете пояснити чому?
— Мені важко це пояснити. Це просто непрофесійний підхід, мотивований політичною кон’юнктурою. Зі свого боку ми зацікавленні в горизонтальній співпраці з владними структурами, адже створювали Асоціацію не для того, щоб вона стала таким собі прихистком для ображених дипломатів, центром опозиції до сучасної зовнішньої політики. Навпаки, ми хочемо допомогти в процесі вироблення зовнішньополітичних рішень. Наша організація певною мірою унікальна, бо вона стоїть осторонь і рівновіддалена від політичних сил. Ми це записали в статуті — політична незаангажованість, рівновіддаленість, професіоналізм.
— І як ваша організація збирається допомагати виробляти зовнішньополітичні рішення?
— Ми не збираємось винаходити велосипед. Форми та методи такої роботи відомі. Це, зокрема, поширення в медійному просторі точки зору і коментарів людей, які реально «помацали» зовнішню політику своїми руками. Коли, наприклад, ідеться про можливість чи неможливість запуску миротворчої операції ООН, скажімо, на сході України, то хай спитають членів нашої Асоціації. Деякі з них, зокрема я особисто можу розповісти, як це робиться. Свого часу я був членом Комітету ООН з питань миротворчих операцій і представляв там спочатку Радянський Союз, а потім — Україну, чотири роки працював у Раді Безпеки ООН. Ці органи, власне, й займаються миротворчою діяльністю і виробляють принципи та механізми прийняття рішень.
Треба відходити від таких популістських забаганок, зокрема щодо направлення миротворців, які лунали від деяких українських урядовців. Але щоб їх направити, треба пройти певні етапи. Головне — необхідно пам’ятати, що миротворчі механізми ООН не передбачають задіяння миротворців для встановлення миру, а їх вводять для підтримання миру, який уже осягнуто, за згодою усіх сторін конфлікту.
Ще один дуже важливий напрям діяльності нашої Асоціації — сприяння у підготовці кадрів для дипломатичної служби України. Йдеться про організацію контактів із міжнародними освітніми центрами, щоб туди спрямовувати наших студентів і викладачів.
Сьогодні ми налагоджуємо співпрацю з Університетом штату Арізона, де працює професор Марк вон Хаген Це відомий політолог, совєтолог, українолог, який свого часу працював у Колумбійському університеті. Він виступив з ініціативою розробки програми перебудови української дипломатичної служби. Йдеться й про відновлення інституційної пам’яті української дипломатичної служби, починаючи не тільки від УНР, а навіть дипломатії Богдана Хмельницького та князя Володимира. Я завжди говорив, що для нас важливо не втрачати історичного зв’язку. Звісно, кожна дипломатична служба відповідає умовам часу, в якому вона існує. Це завжди була й буде інституція, яка віддзеркалює політичні процеси в державі. І нам немає чого цуратись і радянського періоду нашої історії. Ми не можемо його викреслити, як й інші періоди часу. Тому ми хочемо з професором вон Хагеном обговорити, як відновити інституційну пам’ять, а не починати з чистого листа. У нас є глибоке коріння, яке, можливо, на якихось етапах росло не в той бік.
Головне для нас, щоб громадська думка з питань зовнішньої політики формувалася на основі фахової правдивої інформації. Це дуже важливо для вироблення правильних зовнішньополітичних пріоритетів, правильної постановки завдань, які треба виконувати дипломатам.
ПРО БАГАТОВЕКТОРНІСТЬ І КРЕАТИВНІСТЬ У ВРЕГУЛЮВАННІ СИТУАЦІЇ НА ДОНБАСІ
— Ви вже дали оцінку Асоціації щодо ідеї введення миротворців. А чи можете розповісти про ваше бачення врегулювання ситуації на Донбасі?
— Наша Асоціація не впливає на ці процеси. А бачення в нас є. Дуже не люблять цього слова, але тут має бути багатовекторність. Тут повинен використовуватися широкий інструментарій, який є в міжнародній політиці. А це — двосторонні переговори, ООН, різноманітні багатосторонні формати — як регіональні так і субрегіональні. Тут можна говорити про Генасамблею та Раду Безпеки. Якщо Радбез із відомих причин виявився неспроможним припинити російську агресію на сході України та анексію Криму, то є шляхи, як залучити до врегулювання ситуації механізми Генасамблеї. Варто Україні подумати й про кроки, які вона могла б здійснити на підставі статті 51-ї Статуту ООН. У ній йдеться про невід’ємне право члена організації на індивідуальну або колективну самооборону, «якщо Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для підтримання міжнародного миру і безпеки». Інакше кажучи, можливості для політичного врегулювання ще не вичерпано. Звісно, немає жодних гарантій, що дипломатичні зусилля змусять Кремль припинити агресію. Але це не повинно стримувати нашу дипломатичну службу від креативного пошуку нових шляхів виходу із ситуації. Ми зациклилися на мінському форматі, який на сьогоднішній день є єдиним практичним механізмом для врегулювання. Але ми бачимо і вади мінського формату, й внутрішньополітичні проблеми, які постали перед нами у зв’язку з цим. Тому треба думати про залучення й інших механізмів.
— Ми мали один механізм гарантування цілісності України — Будапештський меморандум, який не спрацював. І британський посол Саймон Сміт сказав в інтерв’ю «Дню», що його країна виконала умови цього документf. Що ви скажете щодо позиції Британії в цьому питанні?
— Сам по собі Будапештський меморандум як документ викликає неоднозначне тлумачення з боку різних експертів. Моє ставлення до Будапештського меморандуму — досить критичне. Хто б що мені говорив, я вважаю, що це політичний документ. І Британія свою частину цього політичного документа виконала. Хто не виконав — ми знаємо, це — Росія. І тут виникає такий момент. Якщо політичного документа не дотримуються, за це несуть політичну відповідальність. Інша річ, коли країна не виконує умови юридичного чи міжнародно-правового документа, то за цим має бути міжнародно-правова відповідальність. У цьому й питання. Якщо хтось із підписантів Будапештського меморандуму його не виконав, йому за це нічого не буде. Тому серед експертів постають питання: що цей Будапештський меморандум а) виявився неефективним; б) його треба або переглянути, або підсилити і довести до конкретної міжнародно-правової форми. А це може бути зроблено лише зі згоди сторін. Це тупиковий шлях. Не думаю, що за таких умов хтось із підписантів захоче повертатися до цього документа з точки зору надання його положенням міжнародно-зобов’язуючої сили.
«БУДЬ-ЯКІ ВАГОМІ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ІНІЦІАТИВИ ПОТРЕБУЮТЬ ПОПЕРЕДНЬОГО ОПРАЦЮВАННЯ»
— А як щодо ідеї підписання оборонного союзу між Україною з одного боку та Британією і США як двох гарантів цілісності нашої країни — з іншого, відповідно до Будапештського меморандуму?
— Ми повинні використовувати всі міжнародні механізми. У нас була спроба отримати статус головного союзника США — не члена НАТО. Це був хороший хід, але в чому була проблема. Я б спочатку проробив цей хід, а потім про нього заявляв. У нас інколи робиться навпаки. Ми щось анонсуємо велике, а насправді воно потім іде в пісок. Тому будь-які вагомі зовнішньополітичні ініціативи потребують попереднього опрацювання. Звичайно, ми перебуваємо у ситуації, коли кожна хвилина на вагу золота, і це треба швидко робити. Але все одно це не означає, що ми маємо щось таке заявити, а потім отримати — «ні». Потрібно було спочатку вступити в консультації без реклами, прозондувати позицію держави, як вона до цього поставиться, з’ясувати, які сили діють у ній. У мене склалося враження, що ми працюємо від заявленої мети. Наприклад, заявили, що на Генасамблеї позбавимо Росію права вето. Це досить смішно виглядає для фахівців, які розуміють, що означає право вето. Чи, скажімо, Франція заявила, що треба добровільно відмовлятися від права вето. Але тут не треба нічого вигадувати. У пункті 3 статті 27 Статуту ООН щодо застосування права вето п’ятьма постійними членами РБ пишеться через кому. І якщо один із членів є стороною конфлікту, то він має утриматися від голосування.
— А він — Росія — у даному разі не утримується...
— У даному разі мова йде про політичну волю. Механізм є, якщо країна — сторона конфлікту, то вона має утриматися. Але треба, щоб спершу Росія визнала себе стороною конфлікту. Якщо б вона була правовою державою, то будучи заангажованою у конфлікті, вона б мала продемонструвати політичну волю і утриматися від голосування. Ще 1945 року батьки-засновники розуміли, що право вето може мати інший вимір. А ми сьогодні починаємо говорити про позбавлення права вето, або як змусити агресора утриматися від його застосування в односторонньому порядку. На мою думку, це — тупиковий шлях. Щоб позбавити права вето, треба повністю переглядати статут ООН. Наразі це абсолютно нереальна позиція.
— А як може з’явитися політична воля в Росії, зокрема у питанні врегулювання ситуації на Донбасі? Ми чуємо з боку західних лідерів, що через застосовані Заходом санкції Путін відчуватиме все більшу плату за порушення норм міжнародного права і зрештою змінить свою політику щодо України. Як ви це бачите?
— По-перше, в Росії ця політична воля в осяжному майбутньому не з’явиться. На мою думку, Росія стала правонаступницею Радянського Союзу не тільки за формальними ознаками, а й ментально. Те, що відбувається сьогодні в російській зовнішній політиці, дуже нагадує найгірший період радянської зовнішньої політики, коли був міністр Громико — «министр нет». І всі ми добре пам’ятаємо, що мета радянського зовнішньополітичного відомства полягала в тому, щоб переконати світ у тому, що Радянський Союз білий і пухнастий, а США та їхні союзники агресори, і треба з ними боротися. До чого все це призвело, ми знаємо. Сьогодні Росія просто калькує таку позицію дуже вправно і «дурить» світове співтовариство відносно своїх справжніх цілей, а також своєї позиції з тих чи інших питань.
Тому очікувати зараз, що все це зміниться, не варто. Ми дуже радіємо, що в нас у світі дуже широка підтримка. Це добре, але вона має певні обмеження. Для того, щоб цю підтримку і далі відчувати, треба робити реформи всередині держави по тих напрямках і галузях, де ми не дотягуємо до стандартів держав, які нам допомагають.
«ВИ НЕ МОЖЕТЕ БУТИ СТРАТЕГІЧНИМ ПАРТНЕРОМ ДЕРЖАВИ, ЯКЩО СПОВІДУЄТЕ РІЗНІ ПРИНЦИПИ ДЕМОКРАТІЇ...»
— Оскільки вашою останньою дипломатичною місією була робота на посаді посла в Лондоні, то можете сказати, що нам треба робити, аби Британія стала справжнім стратегічним партнером №2?
— Перш за все, нам треба будувати міцну Україну. Треба поділяти ті цінності, які поділяє Британія. Ви не можете бути стратегічним партнером держави, якщо ви сповідуєте різні принципи демократії, свободи преси, ринкової економіки, боротьби з корупцією. Принаймні має відчуватися прагнення стати такою країною, тоді партнерство буде будуватися на спільних цінностях, інакше мова йтиме про кон’юнктурні домовленості. Нам треба будувати державу саме на засадах спільних цінностей, і, думаю, ми на правильному шляху. Нарешті прийняли воєнну доктрину, яка чітко спрямовує на євроатлантичну інтеграцію. І саме держави, які поділяють спільні цінності, стають союзниками.
— До речі, які завдання стоять зараз перед вашим наступником у Лондоні?
— Британія це — складна країна з віковими традиціями. Тому, перш за все, треба опанувати цю країну, зрозуміти, як вона функціонує, яке місце належить тим чи іншим політичним силам. Щоб успішно спілкуватися, треба розуміти країну і знати дуже багато про неї. Щодо завдань, то це — забезпечення політичної підтримки, розвиток економічних і культурних відносин, залучення інвестицій, присутність України в медійному просторі.
Я порадив би не локалізувати діяльність на обмежене коло громадян. Треба завжди пам’ятати, що посол є представником держави при уряді, а спілкуватися треба з широким політичним загалом у країні акредитації. У нас, мені здається, часом цього не вистачає, і посли часто замикаються в своєму дуже зручному колі друзів, тих, хто їх підтримує, співає різні дифірамби.
1998 року, коли я їхав послом у Канаду, мені заступник міністра закордонних справ цієї країни під час візиту до Києва сказав: пане Володимире, я вас прошу зрозуміти, що ви їдете послом у Канаду, а не при діаспорі. Я прислухався до цієї поради і в результаті мав чудові стосунки як із діаспорою так і з державними інституціями. Тому справді, я вважаю, що діяльність не мусить обмежуватися діаспорою, хоч якою б впливовою вона була.
Дуже важлива складова роботи посла — культурна дипломатія. Лондон — це культурна Мекка. І цим треба обов’язково скористатися. За мого перебування на посаді посла у Великобританії нам багато чого вдалося зробити в цьому плані.
«НАМ КОНЧЕ НЕОБХІДНІ ПРОФЕСІОНАЛИ, А НАШІ МОЛОДІ ПАТРІОТИ ХАЙ ПРАЦЮЮТЬ НАД СОБОЮ»
— Коли я запитав одного із ваших колег, чому зараз призначають молодих послів у такі важливі країни, як Британія, то він сказав: молодим — скрізь у нас дорога. А що ви скажете з цього приводу?
— Я не хочу коментувати кадрові призначення в принципі. Можу відзначити, що посла призначає президент. Це його прерогатива. Щодо призначення послів, то світова практика дуже різноманітна. Бувають молоді, бувають літні посли. Бувають також політичні кандидати на посаду посла. Тому вікового цензу тут немає. Ми бачимо, що сьогодні до керівництва держави приходять молоді люди, і звичайно, це має стосуватися і дипломатичної служби, яку необхідно омолоджувати. Але, знову ж таки, потрібно дотримуватися принципу трьох «П»: професійність, патріотизм і порядність. Такий був підхід у нашого патріарха дипломатії Геннадія Удовенка, якого, мені здається, належно не оцінили в нашій державі. Не важливо, скільки тобі років, треба виходити з цих трьох принципів, і вони повинні десь бути в гармонії.
Я особисто на цьому етапі віддав би перевагу професіоналізму. Нам конче необхідні професіонали, а наші молоді патріоти хай працюють над собою. Їм краще і простіше опанувати і дуже швидко стати професіоналами, ніж виїжджати на патріотизмі. Цього замало сьогодні, особливо в дипломатії.
— У Британії немає писаної конституції, а в нас зараз у черговий раз переписують Конституцію, і цього разу вносять зміни під зовнішнім тиском. Як ви це прокоментуєте, маючи досвід роботи в цій країні?
— Британці дуже часто вживають у своєму політичному лексиконі слово «конституція», хоча її писаної немає. Для них конституція, скоріше, поняття сукупності тих законів, які у них існують. Насправді, політична традиція у сенсі законослухняності у них настільки міцна, що їм, мабуть, не потрібне щось таке, написане на папері. Вони чітко знають закони і їх дотримуються. І це головне для них. Ми знаємо конституцію Сполучених Штатів на кількох сторінках, якій вже більше 200 років, і до неї було внесено лише понад десяток поправок. Ми ж за свої не так і багато років незалежності скільки разів її переписуємо, і ніяк не можемо завершити цей процес. Можна написати бездоганну з юридичної точки зору Конституцію. Венеціанська комісія скаже, що вона супер, але чи зміниться від цього життя? Треба будувати країну на загальновизнаних засадах, про що ми вже говорили. І Конституція це — вершина цього айсберга. І ще головне, щоб вона була зрозумілою людям. Основний Закон пишеться для людей, а не для політиків. Якщо ми колись напишемо конституцію, яка буде зрозумілою всім і не буде викликати протистояння, що має зараз місце, значить ми на правильному шляху.
