Валдайський форум російська влада використовує для формулювання і донесення urbi et orbi своїх уявлень про світовий порядок і місце Росії в ньому. З 2014 року форум помітно заполітизувався.
Хоча порядок денний нинішнього формулювався нейтрально — «Майбутнє починається сьогодні: контури завтрашнього світу», поточна політика на ньому була домінуючою. Серед іноземних гостей можна виділити колишніх президентів Фінляндії Тар’я Халонен, Австрії — Хайнца Фішера і Південної Африки — Табо Мбекі.
Як повелося, за кілька днів до форуму колишній керівник адміністрації російського президента, а нині радник Путіна Сергій Іванов в інтерв’ю англійській газеті The Financial Times дав зрозуміти, що гарячої війни, і тим більше атомної, не буде, але буде свого роду словесний гарячий мир. «Коли ми говоримо про ядерну зброю і гіпотетичну можливість третьої світової війни, я вважаю, всі достатньо розумні, щоб не доводити справу до гарячої війни. Але якщо ми говоримо про холодну війну, інформаційну війну, пропагандистську війну, то це життєвий факт. Ми бачимо це щодня».
Другий сигнал подав, і це теж свого роду традиція, головний редактор журналу «Россия в глобальной политике», голова Ради із зовнішньої й оборонної політики, науковий директор клубу «Валдай» Федір Лук’янов у своїй статті в офіційній «Российской газете». Довгий перелік його посад наочно показує, що він часто формулює не лише нюанси і вигини російської зовнішньої політики, а також запускає пробні кулі перед її змінами. Так і цього разу він позначив завершення тріади. «2014 року йшлося про «нові правила або гру без правил» на міжнародній арені. 2015-го задумалися про вічну проблему політики — війну і мир, пошук балансу... Цього разу в центрі уваги «глобальний бунт і глобальний порядок» — взаємозв’язок дисбалансів, що накопичилися і посилюються в світовій політичній системі, і суспільних настроїв у провідних країнах». Тим самим була зроблена заявка на можливе підведення риски під нещодавнім минулим і початком наступного циклу — переговорного.
Виступ Путіна на форумі і подальші відповіді на запитання повинні були слугувати саме цій меті.
З одного боку, Захід обвинувачувався у всьому поганому, водночас акценти були розставлені так, щоб виникло враження про деескалацію. Принаймні, словесну. «Постійно штампуються загрози вигадані, міфічні, на кшталт горезвісної російської воєнної загрози... Проте річ у тім, що Росія ні на кого нападати не збирається. Та й смішно це. Немислимо просто, безглуздо і нереалістично. В самій лише Європі 500 млн — і всі члени НАТО. Загальна чисельність населення країн НАТО — 800 млн осіб, у Росії — 146 млн. Просто смішно про це навіть говорити, але це все одно використовується для досягнення своїх політичних цілей».
Це також певна данина кліше ще радянської пропаганди. СРСР завжди боровся за мир навіть тоді, коли вторгався в інші країни. Захід завжди був агресивним і загрожував табору соціалізму у всьому світі.
Так і тепер Путін намагався представити, що ніякої війни бути не може, зокрема й через непорівнянність потенціалів. Як людських, так і промислових, військових, фінансових. Про три останні російський лідер не згадав, але це всі й так знають.
Звісно, ніякого втручання в передвиборну кампанію в США. «Я ось хочу задатися питанням і вам це запитання поставити: невже хтось серйозно думає, що Росія може якось вплинути на вибір американського народу? Америка що, хіба бананова країна чи що? Америка — це велика держава. Якщо я не правий — виправте мене, будь ласка». Тут явний хід у бік майбутньої нової адміністрації. Ніякого втручання, тільки повага вибору американського народу.
Одночасне засудження Заходу взагалі і зокрема, вихід США із договору щодо ПРО 2002 року. Перелік обвинувачень у бік так званих партнерів виявився доволі довгим. Починаючи від прагнення змінити на свою користь стратегічний баланс до озброєння терористичних організацій. У результаті у світі зростає хаос, який штовхає людей до переселення та міграції.
Утім, у якийсь момент російський президент спохватився. «Можна скільки завгодно пікіруватись, треба перервати це порочне коло. Але ви нас не провокуйте на активний захист наших інтересів».
Звертаючись до заявленої теми зустрічі — майбутній устрій світу, Путін сказав, що він не підтримує створення нових міжнародних організацій, а пропонує покращити використання тих, що вже є. Передусім це стосується ООН, оскільки саме ця організація є «унікальним майданчиком для узгодження дій усіх країн при збереженні ними суверенітету». Взагалі проблема суверенітету для Путіна є якоюсь сакральною. Вона і російські інтереси — це дві речі, у зневазі до яких він весь час підозрює і принагідно звинувачує Захід.
Питання російському президентові ставилися з залу. Від відносин з Україною до соціального й економічного становища Росії. Щодо першого питання Путін не сказав нічого нового, окрім повторення відомої позиції Москви про безальтернативність мінських протоколів і перекладання на Київ провини за невирішеність конфлікту на Донбасі. У цьому питанні жодного просування не проглядається. Принаймні, поки що.
Весь виступ Путіна носив дещо суперечливий характер. Тон дещо знижується, і навіть демонструється певна відстороненість від найбільш одіозних пасажів російської пропаганди. Зокрема, це стосувалось і відомої фрази телеведучого Дмитра Кисельова про можливість Росії «перетворити США на радіоактивний попіл». «Брязкати атомною зброєю — остання справа. Я цього не вітаю». Проте жорсткості вистачало й цього разу.
У цілому промова Путіна свідчить про те, що в Кремлі усвідомили дві речі.
• По-перше. Залякати Захід не вдалося. Там не лише не злякалися, але й починають доволі хворобливо відповідати. Позначена la mince ligne rouge — тонка червона лінія, до якої Росія так необачно наблизилася. Вступати в гострий конфлікт неможливо. Немає для цього у Кремля сил і засобів. Ось чому, нехай і словесно, демонструється відступ.
• По-друге. З нинішньою адміністрацією у Вашингтоні Кремль розмовляти не бажає. Зниження напруження говорить про те, що до весни майбутнього року займається вичікувальна позиція. Там далі видно буде.
