Чи може бути в республіці передача влади у спадок або за родинними взаєминами. Іншими словами, чи можуть бути в республіці політичні династії. Можуть. Досить пригадати братів Кеннеді, батька і сина Бушів.
Ось і в Азербайджані спостерігається тренд родинної передачі влади.
Президент Ільхам Алієв своїм указом призначив свою дружину Мехрібан першим віце-президентом. Ця посада була введена після прийняття на референдумі у вересні 2016 року поправок до конституції. Зокрема, термін повноважень президента збільшився з п’яти до семи років. Також передбачалися посади віце-президентів, а для кандидатів на пост глави держави були скасовані вікові обмеження. Посада першого віце-президента до призначення Мехрібан Алієвої була вільною.
Як повідомляє Інтерфакс, на засіданні Ради безпеки Ільхам Алієв пояснив, що призначення його дружини Мехрібан Алієвої першим віце-президентом зумовлено її успіхами в суспільно-політичній, культурній і міжнародній діяльності. «Алієва довгі роки відіграє важливу роль у суспільно-політичній, культурній, міжнародній діяльності. Вона в цілому здійснює багатосторонню та успішну діяльність. Саме цими чинниками я керувався, приймаючи рішення про її призначення на пост першого віце-президента Азербайджану». Президент також нагадав, що Алієва — заступник голови правлячої партії Азербайджану. «Вона також очолювала оргкомітети таких великих міжнародних заходів, як Євробачення 2012 року, Перших Євроігор 2015 року. Всі ці заходи були прекрасно організовані. Алієва очолює оргкомітет IV Ісламських ігор (відбудуться у травні цього року. — Авт.), і я не сумніваюся, що й ці ігри будуть організовані на вищому рівні».
Мехрібан Алієва народилася 26 серпня 1964 року в Баку. 1988 року з відзнакою закінчила 1-й Московський державний медичний інститут ім. І.М. Сєченова. 2005 року захистила дисертацію на тему: «Евтаназія та проблема гуманності в медицині».
2004 року очолила Фонд Гейдара Алієва, заснованого на честь президента, який помер 2003 року.
Алієва — заступник свого чоловіка на посаді голови правлячої партії «Новий Азербайджан». З 2005 року — депутат Міллі Меджлісу (парламенту) Азербайджану.
2011 року була нагороджена французьким орденом Почесного легіону, 2015 року — орденом Гейдара Алієва.
З 1983-го у шлюбі з Ільхамом Алієвим. У них троє дітей: дві дочки, Лейла й Арзу, і син Гейдар.
Як зауважив заступник голови комітету з правової політики парламенту Азербайджану Ровшан РЗАЄВ, інститут віце-президентів — це посилення «виконавчої волі» держави. Відповідно до конституції перший, віце-президент бере на себе повноваження президента, якщо той не здатний виконувати свої обов’язки. Нова конституція передбачає і посаду простого віце-президента. Проте поки вона залишається вакантною.
Немає підстав сумніватися в менеджерських і політичних здібностях Мехрібан Алієвої. Вона справді виявила себе як хороший організатор масштабних заходів, які проводилися в Баку й інших містах країни. І цілком можливо, що вона зможе у разі потреби замінити чоловіка біля керма управління державою до тих пір, поки підросте їхній син Гейдар.
Експерт Центру Карнегі Олексій МАЛАШЕНКО розповів про давні розмови в азербайджанському істеблішменті про те, що владу потрібно утримувати в родині, і необхідний, якщо не спадкоємець, то деяка додаткова фігура для підтримки президента, тому призначення дружини на пост віце-президента — це нормально й очікувано. Головне в цьому рішенні те, що влада залишається в одній родині, в одній династії.
Голова опозиційної партії «Мусават» Аріф ГАДЖІЛІ вважає, що призначення дружини президента підтверджує «давно встановлений факт» — створення в країні «родинного уряду». Колишній кандидат у президенти від партії «Мусават» Іса Гамбар вважає, що рішення президента «тягне Азербайджан у середньовіччя, до феодалізму, і може призвести і правлячі органи, і суспільство в цілому до загострення відносин».
Азербайджанський політолог Тофік АББАСОВ зауважив, що не було жодного рішення глави держави, яке б опозиція не критикувала. Мехрібан Алієва — креативна людина, а до роботи уряду були у президента претензії. Алієва зможе активізувати пошук нових моделей розвитку та програм для країни.
Вочевидь, що еліти південнокавказьких і центральноазіатських країн серйозно заклопотані процесом зміни вищих керівників. Там серйозно побоюються непередбачених обставин у разі раптового транзиту влади, як це відбувалося в Туркменії та Узбекистані. Відносно м’який транзит у цих країнах нікого не повинен заспокоювати. Схід — справа тонка, і там усе можливе.
Демократичні цінності прищеплюються на сході з певними зусиллями. При цьому 1918 року Азербайджан був першою мусульманською державою, в конституції якої були закріплені основні права громадян, введений принцип рівності жінок із чоловіками та загального виборчого права.
І ось тепер, до речі, за прикладом Росії, де спадкоємця обирає президент, який діє, в Азербайджані віддають перевагу стабільності над можливими біфуркаціями. Для цього влада залишається у руках давно правлячої родини.
Схоже, що аналогічним шляхом ідуть у Казахстані, де старша дочка президента Нурсултана Назарбаєва Даріга обіймає все більш важливі посади і розглядається як один із серйозних кандидатів на вищий державний пост.
Бажання правлячих кіл забезпечити стабільність у вигляді передачі влади в межах однієї родини має цілий ряд недоліків. При всій складності демократичної системи політичного устрою конкуренція дає більше шансів на правильний вибір кандидатури керівника. Добре, якщо спадкоємець у широкому сенсі володіє необхідними якостями і може протистояти бажанню перетворитися на авторитарного правителя. Проте, може ж бути й осічка, і тоді стабільність стає уявною і навіть небезпечною. Про це наочно свідчать події в арабських країнах.
Проблема в тому, що у більшості пострадянських держав не створений базис демократії у вигляді багаточисельного середнього класу. Тому не працює система заборон і противаг, чудову роботу якої можна спостерігати на прикладі США. При всьому натиску президента Трампа він змушений зважати як на представницьку, так і на судову гілки влади. І судді там справді незалежні, якщо в декількох штатах фактично нівелювали своїми заборонами указ президента, що, як вони вважають, порушує конституційні свободи громадян.
Ми стаємо свідками виникнення нового чинника протиріч сучасного світу. Це не боротьба християнської та мусульманської цивілізацій, а протистояння демократичних і монархічних держав. І це питання не стільки влади, скільки світогляду.
У всякому разі відступ демократії у просторі, який нас оточує, стає все більш наявним.
