Майбутньому України загрожують дві речі. З одного боку, ризик затяжного конфлікту та поділу території. З іншого боку, існує загроза банкрутства і економічного безладу. Над усім цим тяжіють відносини країни з Росією. Щоб подолати виклики, з якими зіштовхнулася Україна, необхідно, щоб перші особи у країні та за її межами працювали разом з метою стабілізації економіки країни, захисту її території і створення простору для реформ, тим часом шукаючи поліпшення співпраці з її могутнім східним сусідом.
Дуже важливо подати чіткий військовий сигнал. НАТО правильно відреагувало на анексію Росією Криму, її підтримку сепаратистів на сході Україні, і ряд політичних і військових запевнянь з метою відволікання західних країн від головних питань. Альянс має продемонструвати таку саму солідарність зі східними союзниками, як і з Західною Німеччиною протягом холодної війни. Ці заходи мають бути посилені відмовою від курсу на зменшення видатків на потреби оборони, який спостерігається у багатьох країнах НАТО.
Європейський Союз також має вдатися до реальнішої і більш дієвої оборонної політики. Настав час повністю реалізувати принцип європейської інтеграції в оборонній сфері. Це не тільки надасть ЄС більших можливостей діяти, а також стане потужним рішучим сигналом для Кремля. Водночас ЄС має просувати енергетичний союз, диверсифікуючи імпорт нафти і газу та зменшуючи свою залежність від Росії. Нарешті, з огляду на загрозу європейській стабільності внаслідок беззахисності Україні, буде правильним надати військову допомогу цій країні.
Окрім військової відповіді, необхідно провести економічну інтервенцію. Україна надзвичайно потребує фінансової допомоги — Джордж Сорос був одним із перших, хто визнав це. Надати допомогу Україні буде справді важливішим, ніж карати санкціями Росію. Заява ЄС, що він зробить усе необхідне, щоб допомогти Україні вийти з кризи, заспокоїть фінансові ринки так само, як колись заява Маріо Драґі, президента Європейського центрального банку, що «ЄЦБ готовий зробити все, щоб зберегти євро.
Суперечки щодо Греції показують, що витрачати гроші на те, щоб витягнути країну з економічного спаду матиме дорогу політичну ціну, але не можна допустити колапсу України, бо тоді політична, військова і фінансова ціна буде надто високою. Уряди і виборців може заспокоїти створення суворого механізму моніторингу, а також це полегшить виконання країною Угоди про асоціацію з ЄС.
Не варто недооцінювати силу європейських цінностей. Необхідно підтримати українську молодь, яка вийшла з протестом на Майдан — не проти Росії, а проти корумпованої еліти, що намагалася позбавити їхню країну європейського майбутнього. ЄС мав можливість здійснити великий соціальний вплив, просуваючи й надалі програму безвізового режиму, створюючи більше грантів для українських студентів і збільшуючи підтримку неурядових організацій.
Однак, самих цих кроків буде не достатньо. Навіть якщо ЄС та НАТО нададуть підтримку Україні, вони мають працювати над вирішенням проблем, пов’язаних із Росією. Їхньою головною стратегією має бути демонстрація того, що хоч Захід і прагне захистити Україну, він готовий до конструктивної співпраці з Росією, за умови якщо Кремль доведе бажання змінити курс.
Санкції мають залишатися, поки Кремль і проросійські сепаратисти, яких він підтримує, порушуватимуть Мінські домовленості, але важливо почати діалог із Росією. Спершу необхідно врегулювати розбіжності щодо надання Україні перспективи членства у НАТО. Зрештою, більшість європейських членів НАТО виступили проти надання Україні перспективі членства. Разом з наданням дедалі більшої підтримки Україні, ЄС має заохотити її стати містком між Сходом і Заходом, як Фінляндія, Австрія чи навіть Швейцарія зробили в минулому.
На даний момент необхідно вжити заходів, пов’язаних із виключенням Росії з Великої вісімки. Єдиний можливий підхід — це формат «5+1», який би дав можливість п’ятьом постійним членам Ради безпеки ООН (Китаю, Франції, Росії, Великобританії і Сполученим Штатам), а також Німеччині вести перемовини з Іраном — для розширення взаємовідносин. Такий форум зверне увагу на різні глобальні та регіональні питання, від України до Сирії, а додатковою перевагою буде збільшення участі Сполучених Штатів у регулюванні кризи в України.
Треба звернути більшу увагу на запобігання воєнним прорахункам і небажаної ескалації, особливо з огляду на суттєве зростання провокацій. Військовий діалог між НАТО і російськими збройними силами міг би значно зменшити ці ризики. Така співпраця може послужити першим кроком до колективних зусиль головних держав, включно з Росією, посилити архітектуру європейської безпеки. Контроль над традиційною і ядерною зброєю має бути важливим питанням на порядку денному. Також варто розглянути концепції стратегічної економічної співпраці.
Всеохоплююча багатостороння структура Організації Безпеки та Співпраці в Європі може послужити основою для руху вперед. Було доведено, що дипломатичний і політичний прогрес був можливий навіть протягом холодної війни було доведено. Росії має бути надано шанс вдихнути нове життя у цю роботу.
Однак головна кінцева мета має бути чіткою і недвозначною. Ані конфлікт в Україні, ані діалог з Росією не має порушити принципи Гельсінської угоди чи Паризької хартії, укладеної вкінці холодної війни. Головною задачею має бути співпраця між Росією і Заходом, спрямована на те, щоб підтвердити і посилити принципи Європейської безпеки і, в разі необхідності, додати нові. Необхідно дати Росії зрозуміти, що її бажано приєднатися до цих зусиль, інакше вона ризикує опинитися у ще більшій ізоляції.
Волфґанґ ІШІНҐЕР — колишній статс-секретар у Міністерстві закордонних справи ФРН і колишній посол Німеччини в Сполучених Штатах і Великобританії, нині — голова постійної Мюнхенської конференції з безпеки.
