Хорватські урядовці дійшли висновку, що Україна для мирного врегулювання конфлікту на Донбасі має скористатися досвідом Хорватії щодо втілення плану «Загреб-4» (Z-4). Інший варіант, який раніше розглядали як базовий для нашої країни — мирна реінтеграція хорватського Придунав’я, — не може бути реалізований в ОРДЛО, тому що цей план став можливим тільки після військової операції «Буря», а проводити її аналогії в Україні ніхто не планує.
Це питання, за даними хорватських ЗМІ, вже обговорювала під час візиту до Хорватії у березні цього року делегація Міністерства з окупованих територій на чолі з міністром Вадимом Чернишом. А 26 травня в Загребі відбудеться засідання робочої групи зі співробітництва між Хорватією і Україною, яка покликана передати хорватський досвід мирної реінтеграції для застосування на Донбасі. Головою групи із хорватського боку буде держсекретар МЗС Хорватії Здравка Бушич, з українського — Лана Зеркаль, заступник міністра в Міністерстві закордонних справ України.
МИРНА РЕІНТЕГРАЦІЯ, ЯКА ВДАЛАСЯ
Перша офіційна зустріч членів міждержавної робочої групи відбулася через шість місяців після оголошення ідеї щодо створення цього органу на виїзному засіданні уряду Хорватії в листопаді минулого року у Вуковарі. Це місто було обрано для оприлюднення ініціативи хорватських керівників не випадково: саме це місто є центром та символічною столицею регіону (Східна Славонія, Баранья та Західний Срем, т.зв. хорватське Подунав’я), який було повернуто до Хорватії завдяки плану мирної реінтеграції за допомогою введення перехідної адміністрації ООН. Місія Організації Об’єднаних Націй (UNTAES) була започаткована Радою Безпеки ООН (резолюція 1037) 15 січня 1996 року та діяла в Східній Славонії, Бараньї та Західному Сремі у 1996-1998 рр.
Нагадаємо основні етапи мирної реінтеграції хорватського Подунав’я, яке було частиною сепаратистського анклаву Сербська Країна.
Першим етапом була тотальна демілітаризація. Цей процес передбачав:
• виведення абсолютно усіх сербських військових частин,
• роззброєння місцевих парамілітарних з’єднань,
• вилучення зброї в населення.
Входження хорватської армії під час мирної реінтеграції не передбачалося.
Другим етапом було впровадження т.зв. перехідної поліції.
У поліцію набирали як хорватів, так і місцевих сербів. Патрулі були змішані та складалися з серба, хорвата і представника ООН. Зі зброї у поліцейського був передбачений тільки один пістолет.
На формі «перехідного» sполіцейського не було шевронів жодної країни — ані Хорватії, ані Сербії, ані невизнаної республіки Сербська Країна.
Третім етапом мирної реінтеграції було повернення біженців.
На четвертому етапі мирної реінтеграції в регіоні були проведені вибори до місцевих органів влади.
У голосуванні мали право брати участь тільки громадяни Хорватії.
П’ятим етапом стало впровадження в регіоні національної хорватської валюти — куни.
Шостий етап — т.зв. конвалідація, часткове визнання документів, що їх видавала окупаційна влада.
Сьомий етап передбачав діяльність Національного комітету зі встановлення довіри. Політика відновлення довіри містила і відмову від переслідування осіб, які «тримали в руках зброю», але не брали участі у вбивствах або військових злочинах.
Докладно «День» написав про процес повернення до складу Хорватії Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему в березні минулого року https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/myrna-burya, після того, як група українських урядовців, експертів та журналістів ознайомилася із хорватським досвідом під час зустрічей в Загребі та Вуковарі із колишніми керівниками та учасниками мирної реінтеграції під егідою ООН.
РУКА МОСКВИ, ЩО ПОГРОЖУЄ ЗАГРЕБУ
Шість місяців тому, коли уряд Хорватії створив робочу групу щодо передачі Україні досвіду мирної реінтеграції, саме план UNTAES був взятий за основу. 21 листопада минулого року, під час візиту до Києва, голова хорватського уряду Андрей Пленкович зазначив: «Я впевнений, що Україна має рухатися мирним шляхом реінтеграції... Досвід, який був використаний Хорватією, набутий у межах роботи місії ООН. І зараз він може бути цікавим для українського уряду».
Але ініціатива хорватської влади викликала бурю обурення в Кремлі. МЗС РФ тоді негайно оприлюднив різку та недипломатичну заяву щодо анонсованого співробітництва. «Переконані, що поради іноземних консультантів, які здатні створити у київської влади небезпечну ілюзію допустимості в Донбасі силових сценаріїв, аж ніяк не сприятимуть зміцненню безпеки на південному сході України», — йшлося в заяві російського відомства.
Тоді «День» детально проаналізував ситуацію https://day.kyiv.ua/ uk/article/den-planety/myrnyy-plan-yakogo-zlyakalysya-v-moskvi. Висновки були такими: налякав Кремль не «привід» хорватських військових операцій «Блискавка» та «Буря», а дві ключові тези мирного плану повернення хорватського Подунав’я.
1 Місцеві вибори мають відбуватися тільки після демілітаризації та повернення біженців. Без виведення військ і роззброєння, без гарантій безпеки будь-яке голосування не має жодного сенсу — це слова одного з функціонерів місії ООН із мирної реінтеграції, що діяла в Східній Славонії, Бараньї та Західному Сремі у 1996-1998 рр.
2 Після перехідного періоду відбувається повноцінне повернення регіону в правове поле країни, під контроль центрального уряду. Жодних особливих статусів для регіону мирний план ООН з реінтеграції хорватського Подунав’я не передбачав.
«Це зовсім не той план, реалізацію якого Кремль бачить в Україні... Щоб запобігти передачі «секретних технологій» успішної реінтеграції, зараз влада РФ «піднімає на вуха» всіх своїх агентів», — йшлося в статті.
На сьогодні вивчення плану мирної реінтеграції хорватського Подунав’я відкинуто, і замість цього, як пише 13 травня видання Vecernji list (Хорватія) https://www.vecernji.hr/vijesti/nama-je-bio-neprihvatljiv-ali-plan-z4-uk... із посиланням на анонімного учасника робочої групи із хорватської сторони, планується передати українцям досвід із втілення іншого мирного плану — «Загреб-4» (Z-4 або Z4). Причина — в Україні не проведена і не запланована військова реінтеграція хоча б якоїсь частини окупованих територій, а без цієї компоненти реалізація плану типу UNTAES є неможливою — сепаратисти та їхні покровителі просто не підуть ні на які компроміси.
«СТРАШНИЙ» ПЛАН, ЩО ЗАЗНАВ КРАХУ
Показово, що подробиці останніх подій, пов’язаних із вивченням хорватського досвіду мирної реінтеграції, українці мають дізнаватися із загребських газет. Напевно, українські високопосадовці вважають, що громадськість в Україні може обуритися змістом Z-4. Що ж там такого «страшного»?
Запропонований для вивчення українцям мирний план Z-4 певною мірою нагадує Мінські домовленості. Можете переконатися самі, якщо порівняєте два документи.
Отже. План Z-4 було погоджено на зустрічі представників Контактної групи в складі представників чотирьох міжнародних організацій та країн-посередників — ООН, ЄС, США та РФ — в 1994 році в російському посольстві у Загребі (саме тому документ має таку назву) і остаточно схвалено «четвіркою» в січні 1995 року.
Згідно із планом Z-4, Сербській Країні було гарантовано широку автономію в складі Республіки Хорватія. Передбачалося, що Сербська Країна стане майже повністю незалежною юридичною особою, але без міжнародної правосуб’єктності.
Під юрисдикцією Хорватії залишалися закордонні справи, оборона, міжнародна торгівля. Сербська Країна отримувала право на власну назву, прапор, герб, президента, парламент, уряд, суди, поліцію (але не на армію), використання своєї (тобто сербської) мови та писемності, право на власні гроші, власні податки, митниці і право самостійно укладати окремі міжнародні угоди.
У Сербській Країні передбачалося подвійне громадянство (Хорватії і Союзної Республіки Югославії). Мешканці автономії мали змогу брати участь у загальнонаціональних виборах у Хорватії (президентських та парламентських). Передбачалася наявність представників сербської автономії в хорватському парламенті, в уряді, судах та інших центральних органах влади.
Хорватська армія могла увійти до Сербської Країни тільки на запрошення країнського президента, хорватські закони мали виконуватися лише за згодою влади автономії, а суперечки між Сербською Країною та Хорватією мав вирішувати спеціальний Конституційний суд.
Створювалася, де-факто і де-юре, держава в державі.
Хорватія в принципі прийняла план як відправну точку для переговорів із сербськими сепаратистами. Але, водночас, керівництво Сербської Країни в т.зв. столиці, м. Кнін, не захотіло розглянути план, що складався з 53 сторінок і кількох додатків. На додачу президент Сербії Слободан Мілошевич навіть не хотів прийняти чотирьох послів.
Здавалося б, для країнських сербів було передбачено все, чого вони бажали. Але план Z-4 був відкинутий саме сербською стороною.
Як свідчать коментарі аналітиків із різних таборів, головними перепонами для втілення мирного плану, який запропонували чотири іноземні дипломати, були три моменти.
Перший: до складу сербської автономії в складі Хорватії мали увійти не усі райони, де, за їхніми даними, переважало сербське населення і які, за їхніми планами, мали належати до Сербської Країни. Зокрема, план Z-4 не передбачав особливого статусу для Західної Славонії та хорватського Подунав’я, тобто Східної Славонії, Бараньї та Західного Срему, які на той час контролювали серби. Згідно із задумом, в цих регіонах, як в інших, що не увійшли в узгоджену «четвіркою» територію Сербської Країни, мала відбутися поступова передача влади з боку сербів до хорватської влади, і врешті-решт ці райони мали повернутися до складу Хорватії і стати повноцінними частинами хорватської держави без додаткових привілеїв. Для хорватського Подунав’я цей процес мав тривати два роки, для усіх інших регіонів він мав розпочинатися негайно. Така перспектива не влаштовувала сербів.
Другий: територія сербської автономії за планом Z-4 була «розірваною» на два шматки, і серби вважали, що ізольовані один від одного анклави також можна буде легко повернути під контроль хорватської влади.
Третій. Мілошевич був певен, що початок реалізації плану зі створення широкої сербської автономії в складі Хорватії призведе до зростання сепаратистських настроїв в самій Сербії. Зокрема, особливого статусу розпочнуть активно вимагати Воєводина, Санджак та, в першу чергу, Косово, і на країну чекають нові потрясіння.
РІШЕННЯ «СЕКОНД-ХЕНД»
У підсумку основним результатом мирного плану Z-4 став початок процесу військової реінтеграції сербських сепаратистських анклавів до складу Хорватії. Відмова сербів погодитися на умови, запропоновані Контактною групою в складі чотирьох дипломатів, стала мотивом та виправданням для двох наступальних операцій хорватських армії та поліції: «Блискавка» в травні та «Буря» в серпні 1995 року. За кілька днів бойових дій хорвати повністю звільнили основні території, на яких була розташована Сербська Країна. Після чого в регіоні, що залишився під сербським контролем (хорватське Подунав’я з центром у Вуковарі), стартувала програма з мирної реінтеграції UNTAES. Після повернення через два роки і цієї території до складу Хорватії процес відновлення територіальної цілісності країни остаточно завершився.
Втім, Україні пропонують почати з початку і зайнятися пошуками компромісів, відкинувши військові варіанти деокупації. Для цього ми і маємо дізнатися у хорватів більше про план Z-4.
Окрім всього, що вже написано про цей документ вище, є ще один важливий момент. Неофіційно усі учасники тодішніх перемовин запевняють: «Якби від Z-4 не відмовилися серби, це б зробили хорвати». А хорватські високопосадовці прямо кажуть: нам пощастило, що серби не пішли на компроміс.
Насправді Хорватія ніколи не схвалювала Z-4 повністю та остаточно. Цей документ лише брали за основу для перемовин, і все. Комітет з мирної реінтеграції окупованих регіонів та Комітет з Конституції хорватського парламенту взагалі дійшли висновку, що план Z-4 для Хорватії є неприйнятним, тому що Основний закон держави не передбачає ні федеративного, ні, тим більше, конфедеративного устрою. Проте... «Для нас план Z-4 був неприйнятним, але українцям він може бути корисним», — цитує Vecernji list представника Хорватії у хорватсько-українській робочій групі.
Пораду хорватів можна трактувати так: не хочете воювати — домовляйтеся про компроміси. І саме цей, так і не реалізований в Хорватії досвід втілення компромісних рішень під назвою «Загреб-4», схоже, буде переймати Україна.
Таке хорватсько-українське співробітництво вже не викликає ані критики, ані обурення з боку Кремля.
