У далекі 1980-ті не так багато було сміливців, які могли відкрито заявити про цю страшну трагедію українського народу — Голодомор. Серед них Володимир Лобода — живописець, графік, скульптор, архітектор, поет і есеїст, яскравий представник українського андеґраунду. Альбом гравюр «Голод — Реквієм», який випустило львівське видавництво «Астролябія» — раритет, бо було надруковано лише 150 примірників!
Володимир Вікторович належить до митців, для яких сенс життя — сприйняття своєї епохи і часу як питання пам’яті. Саме тому спогади близьких, рідних, знайомих про Голод 1932—1933 років спонукали митця до виконання 16 гравюр із нагоди 50-ліття цієї сумної дати. Вони стали основою книги «Голод — Реквієм». Тоді як більшість прославляла «щасливе життя», а свобода конала у таборах, це, безперечно, було викликом. На гравюрах — «...життя під хрестом, як символ страждання, прямостояння, честі. На шістнадцятій, завершальній гравюрі зображено воїна з мечем (Надія!), як символ величі людини, її краси, пафос вічності». Ці слова належать авторові вступного слова до книжки, другові художника Василю Стецику.
Кожна гравюра супроводжується віршованим текстом автора. Варто навести текст програмного вірша книжки «Сиджу» до першої гравюри: //Сиджу /як очманілий/ і наче не безсилий /невже /невже то правда все/ і що вона несе /а пам’ять ссе/ дощенту випиває/ і далі нарікає / своє / і вимагає / і що той хрест / і з неба перст / сліди в снігу / відлига / мить зникає /і під хрестом /Содом триває». Кожне слово містке, наповнене глибоким змістом, стражданням, багатозначною метафорою. Володимир Лобода гостро переживає біль і непоправну втрату свого народу.
Сьогодні ми пожинаємо плоди цієї нелюдської наруги тоталітарного режиму над своїми громадянами, переважно українцями, які в більшості проживали на селі. Досі глибока травма дає про себе знати у небажанні згадувати минуле, у байдужості до цього минулого. Діагноз художника-філософа збігається з діагнозом Джеймса Мейса, який назвав наше суспільство посттоталітарним і постгеноцидним з усіма драматичними наслідками. Проте в останній (16) гравюрі художник висловлює віру і надію у незламність, твердість людського духу перед будь-якими трагічними обставинами. Володимир Лобода, як людина свободи, волі, гідності, духовної стійкості, своєю творчістю переконує нас, що лише пам’ять, катарсис очищення зробить нас сильнішими, духовно багатими, успішними.
