В’ячеслав Полунін — унікальний актор і людина. У масці Асісяя він поселився спочатку у свідомості радянських громадян, а потім і жителів планети. Потіснивши колег — Чапліна та Марсо.
Клоун у жовтому комбінезоні з недоладним червоним носом і з білими кругами навколо очей став тим янголом-охоронцем, який у будь-якій ситуації, хоч би як далеко ви заблукали у вашому «дорослому» лісі, завжди міг взяти вас за руку й відвести на сонячну галявину дитинства...
Трошки історії.
1980 рік. Показаний по телевізору номер з телефонами відразу зробив Полуніна зіркою. А слідом за лідером — і його театр ексцентричної пантоміми «Лицедії». Поміж людей пішли гуляти словечка: «детектива» «у кыно», «любофф» Пізніше, після сценки з повітряними кульками,слова «ніззя» й «льзя» стали загальними.
Напевно, маючи рецепт того, як стати популярним, Полунін і Компанія 1987 року веселять багатомільйонну всесоюзну аудиторію різними витівками в стрічці «Як стати зіркою». Щоправда, зрозуміліше, як саме нею стати, не стало, але кількість сміху, споживаного на душу населення, різко зросла...
Дивно, що за всiєї своєї геніальності як артиста й режисера в ньому вдало поєднувалися здібності організатора. Вражає масштабність заходів, що проходили під його опікунством. Спочатку «Мім-парад» 1982 року, на який з’їхалося понад 800 артистів пантоміми. 1985 рік — Полунін уперше привіз іноземних мімів і клоунів на фестиваль у рамках Всесвітнього зльоту молоді та студентів. 1987 рік — I Міжнародний фестиваль вуличних театрів, який називався «Лицедій-ліцей».
Через рік двадцятиліття «Лицедіїв» святкував Всесоюзний «Конгрес дурнів». Апофеозом став «Караван свiту» — мандрівний театральний фестиваль, що півроку колесив на машинах Європою від Москви до Парижа. Подорож Росією, Францією, Італією, Іспанією, Чехією, Польщею перетворилося в епохальне театральне полотно «Одіссея». 1989 року, за три місяці до падіння Берлінської стіни, учасники Каравану зруйнували всі кордони всередині Європи — хай навіть спочатку лише для обмеженого контингенту артистів. Європа не змусила на себе довго чекати й почала активно об’єднуватися! А потім створили «Академію дурнів», яка всього лише за кілька років свого активного існування на російському грунті змогла звернутися до ідеї вiдродження карнавалу. «Новий карнавал» закрутився в рамках Всесвітньої театральної олімпіади в московському саду «Ермітаж» улітку 2001 року. Колись гільдія «старих дурнів» під орудою Ролана Бикова по-своєму безчинствувала в Москві, роздаючи титули «цілковитих дурнів» і «придурків» кращим з кращих і iз задоволенням приймаючи до своїх лав великих дурнів зарубіжжя. Саме їх і зібрав Полунін через багато років на Театральну олімпіаду в Москву в рамках ще однієї програми, названої «Найкращі клоуни кінця ХХ століття».
Полунін об’їздив із гастролями більш як 40 країн, збираючи при цьому ряд найпрестижніших театральних нагород. Його «сНЕЖНОЕ шоу» визнане одним із найкращих шоу світу!
Мені, на жаль, не довелося «живцем» бачити його вистави. Але навіть ті два-три інтерв’ю, які взяв у нього Дмитро Дібров у своїй «Антропології», справляють дуже велике враження.
Потік людей, які телефонували в студію, незмінно зараховував його до генія, і найприємніше було те, що в цьому не було жодної натяжки. Хоч би на яку тему розмовляли, Полунін був зворушливим, парадоксальним і простим.
Зокрема, як дійсно особистість всеземного масштабу (хоча, скоріше, Космічного!), він поділився своїми спостереженнями щодо реакції публіки в різних країнах і частинах світу. Як слід, зважаючи на глядачів, міняти інтонацію й швидкість вистави.
Французи більше реагують на емоційну, чуттєву частину номера, англійці — любителі інтелектуальних парадоксів, американці — «дитяча «нація з двохсотрічним стажем, тому треба постійно утримувати їхню увагу. Трохи розфокусувався — вони вже жують поп-корн і дивляться вбік. За індійцями — декілька тисяч років, і, відповідно, вони віддають перевагу повільному темпу. Роздивляються все до мікроскопічних деталей. Індійці нікуди не поспішають, вони з вічністю на «ти».
Він побував у різних куточках планети, а в «рідні степи» його заносило рідко. Але щодо нашої аудиторії, слов’янської, то Полунін якось кинув фразу, що лише свої відчувають виставу до... 24 рівня.
Мене, відверто кажучи, вразила ця цифра. Я свої літературні речі намагаюся дотягнути до 7 — 8 рівня інформації. У журналістиці взагалі бовтаєшся на 3 — 4-му (новини — 1-й).
Залишається єдине: піти на цю одну з найвідоміших вистав світу — «сНЕЖНОЕ шоу» — й пережити всі 24 рівні, які вклав туди цей великий лицедій, поділившись своїм величезним серцем. Вистави за підтримки ТМ «Неміроff» відбудуться в Києві в МЦКІМ (колишній Жовтневий палац) з 30 жовтня по 1 листопада.
