Люди творчі завжди якось по-особливому святкують власні іменини. Виставки, вечори, презентації... Ось уже вісім років поспіль троє київських художниць — Оксана Кірпенко, Оксана Бербека-Стратійчук та Оксана Міловзорова — відзначають іменини спільною виставкою, відкриття якої припадає на День Св. Ксенії (6 лютого). Цьогорічна імпреза влаштована у галереї Фонду підтримки розвитку мистецтв, що на Фролівській.
Одразу треба відмітити, що шукати чогось спільного у творчій манері та поглядах художниць не варто. Об’єднання базується виключно на спорідненості імен та дружбі цих чарівних жінок. Отож презентований «День Ксенії. Майже з натури» — це суміш трьох стилів. Втім, є ще один спільний момент — робота з натурою. На думку Оксан, в українському мистецтві спостерігається тривалий період невизначеності та брак цікавих ідей. У такі часи художник «втікає» до роботи з натурою, наче повертаючись до перших уроків і намагаючись знайти відправну точку нового світогляду...
О. Кірпенко надає перевагу масштабним полотнам: «Зебри» — чорно-білий хаос, що безперервно рухається, дезорієнтуючи погляд; «Золоті рибки» — за цілком натуралістичними квітами ховається фантасмагорія, вир умовності; диптих «Полювання», що завдяки розмірам та формі міг би слугувати оригінальною ширмою в спальні, — частина «Мисливці» зображує собак із майже людськими емоціями на обличчі, а «Дичина» — пасивну приреченість їхніх жертв... О. Бербека-Стратійчук працює у жарні «Nu», тому натура є складовою творчого процесу. В експонованих роботах чітко простежується тема дзеркала — відображення, оцінка, продовження. У всіх дзеркалах є очі — роботи «Погляд», «Відображення», «Красуня» — очі як предмет, що досліджує та водночас віддає щось важливе... О. Міловзорова практикує техніку олійного живопису мастихіном. Її колекція відтворює прості житейські речі, а назви картин безпосередньо відображають їхній зміст: «Зів’ялі тюльпани», «Диня», «Вимитий посуд». Однак художниця на все має власний погляд. Так, її «Пляшки» більше нагадують фрагмент великого міста з хмарочосами та архітектурними домінантами, а різні форми й кольори все ж таки об’єднані спільною стилістикою, як і повинно бути у гарному місті. Ніби трохи осторонь залишається «Дитяче кріселко», яке має цілу історію. Стільчик свого часу знайшов батько Оксани на.. смітнику у Санкт-Петербурзі. Справжня антикварна штука! Художниця зізналася, що у цьому крихітному кріслі виросла вона сама, а також її донька... Фіналом вечірки стало ритуальне задування свічки у формі цифри 8 — кількість спільних виставок — та поїдання торту з янголом, що захищає Оксан. Янгола не з’їли.
