Внутрішньосімейні стосунки споконвіку є предметом пильного спостереження в мистецтві. Театр же, починаючи з хрестоматійних древньогрецьких трагедій, через шекспірівське відродження й до наших днів, черпає тут джерело свого натхнення. Рідні по крові брати й сестри рятують один одного й гублять, борються за першість батьківської любові і, у ревнощах своїх, набувають неповноцiнностi, яку не лікують ні відстань, ні спільний дах. Сучасна драматургія, навіть якщо вона не знайшла ще виразних форм для самовираження, також звертається до цієї вічної теми.
«Пробу пера» німецького драматурга Даніеля Калля, оригінальна назва якої «Зірниці» — сміливо відносять до «міщанської дамської драми». В Александрiйському театрі славного міста Петра, так само як і в Київському театрі російської драми, регулярно проходять читання в пошуках драматургічних відкриттів і нових імен. Кілька років тому московський режисер Ольга Субботіна керувала такою акцією у вищезазначеному пітерському театрі. У читанні була задіяна акторка цього театру Марія Кузнєцова. Прочитали і, здавалося, забули — академічний театр не надихнувся малонаселеним твором із невиразними діалогами персонажів.
Трагікомедія «спливла», коли з'явилася можливість на базі Балтійського дому театру- фестивалю, відомого своїми славними творчими експериментами, здійснити постановку, запросивши до участі в ній трьох найяскравіших зірок сьогоднішнього акторства — Лію Ахеджакову, Марію Кузнєцову та Еру Зіганшину.
В історії двох сестер, у минулому розумниці-красуні (Ера Зіганшина) і недоумкуватої поганулі (Лія Ахеджакова), що животіють у безвиході самотності у Богом забутій корчмі-готелі, завдяки чаклунству акторського таланту з'являються справжні сміх і сльози в пошуках людського тепла. Безмежна любов батька, що давно покинув цей тлінний світ, наповнила життя нерозумної Китті сенсом, а її ж відсутність примусила красуню Ханні, що відмовилася від світського життя й кар'єри, все життя накопичувати образу. Час зробив сестер схожими у взаємному тяжінні-відштовхуванні. Ера Зіганшина тонко веде свою роль, вдало уникаючи розставлені автором нескінченні капкани відвертих істерик, із неповторним гумором видаючи глядачу заблудлу людську суть. А Лія Ахеджакова з артистизмом білої клоунеси йде від нав'язливого безумства, що лежить на поверхні, у мудру споглядальність.
— Все життя, — говорить Лія Меджидовна, — я творчо голодна. У цій ролі є гумор і трагізм безумства — це мені дуже подобається в моїй професії — оволодіння новою ментальністю. Тексту в моєї героїні менше за всіх, зате більше муки усвідомлення того, що відбувається навколо.
Дует перетворюється у віртуозне тріо завдяки третій самотності — заблудлій через поломку машини в їхній будинок — також обділеній любов'ю, дуже діяльній світській пані Моллі Пробст (Марія Кузнєцова). Неймовірній органіці цієї актриси, що досить пізно з'явилася в списках глядацьких кумирів, — після виконання ролі Крупської у фільмі Олександра Сокурова «Телець» — підвладне все. Вона заражає своєю енергетикою й могутньою чарівністю.
— Працюючи в цій виставі, — підкреслює Марія Кузнєцова, — я перебуваю у настрої величезного щастя, говорю це без кокетства, бо зустрілася на сцені і в житті з такими приголомшливими акторками, як Ера Зіганшина і Лія Ахеджакова. У нас виникли дуже теплі взаємовідносини.
Бездоганний акторський ансамбль відводить на задній план натужну абсурдність драматургії, дамську схематичність постановника, задану ангажементним театром сценографічну скупість, виявляючи світу тріумф театру. Акторського театру. Ці божевільні королеви випивають і танцюють, відштовхуючи одна одну і притягуючи, кричать і мовчать, злітають у вічність у короткому замиканні, щоб проспівати гімн людської любові та участі.
Шкода, що в Києві, з якого почався тур вистави по Україні, був лише один спектакль. Його варто дивитися задля насолоди акторською роботою найвищої проби.
