Львівський національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької засновано 1917 року — як Український національний театр, що об’єднав акторів мандрівних труп І. Мар’яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. Новий театр розпочав життя 16 вересня 1917 року в Києві, у приміщенні Троїцького народного дому, п’єсою В. Винниченка «Пригвождені».
До Львова трупа переїхала 1944-го. На той час у театрі працювали корифеї українського театру — Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, Н. Доценко, Ф. Гаєнко, К. Губенко, П. Голота, І. Овдієнко, І. Слива, В. Данченко, В. Максименко, В. Полінська та інші. Львів’яни старшого й середнього віку добре пам’ятають вистави з участю Аркушенка, Гая, Хом’як, Коха, Гринька, Каганової та ін., які ставили видатні режисери Ротенштейн, Горчинський, Ріпко, Данченко... На заньківчанській сцені працювали Б. Ступка, Л. Кадирова, В. Розстальний, Г. Плахотнюк. Уже багато років львів’яни й гості міста приходять до театру, щоб побачити гру Ф. Стригуна, Т. Литвиненко, Б. Козака, Б. Міруса та багатьох інших відомих акторів. Незайве нагадати, що Театр ім. М. Заньковецької залишається чи не єдиним в Україні колективом, який щомісяця на великій і камерній сценах представляє глядачам понад тридцять вистав (!), і майже всі вони проходять з аншлагами.
Десять років тому Львівський театр ім. Марії Заньковецької здобув статус національного (отже, 2002 року з обласного підпорядкування перейшов під опіку Міністерства культури України). Про переваги статусу, проблеми й перемоги на шляху до «націоналізації», заньківчанські традиції, затяжну реставрацію будівлі театру («зеленої руїни в Полтаві по коліна») — наша розмова з генеральним директором театру Андрієм МАЦЯКОМ:
— Десять років тому було відновлено історичну справедливість, тобто фактично відбулося повернення нашому театрові статусу національного. Нагадаю, 1917-го, коли був заснований наш театр, він мав статус національного. Згодом унаслідок кількох перейменувань театр перейшов в обласне підпорядкування. Те, що заньківчани мають такий високий статус колективу, — заслуга наших корифеїв, котрих, на жаль, уже немає з нами, і всіх акторів та рядових працівників технічного обслуговування. Отак — краплина до краплини, ниточка до ниточки — складалися передумови до повернення нам статусу національного.
Усі добре пам’ятаємо 1990 ті — лихі були роки. Ми тоді отримували тільки тридцять відсотків від зарплати, і це була жахлива ситуація. Скажу відверто: часом мене огортали розпач і зневіра. Радився з художнім керівником театру Федором Стригуном, і врешті-решт ми вирішили, що єдиний вихід із ситуації — перевести театр у підпорядкування Міністерства культури. Складали багато листів. Робота була скрупульозна. Ми зверталися і до Кабінету Міністрів, і до Адміністрації Президента, і до Міністерства культури, і до обласної адміністрації... Та коли знаєш, що є одна ціль — врятувати колектив, то навіть «через вогонь, воду та мідні труби» пройдеш. Зазначу, що їздити до Києва бракувало грошей навіть на квитки, але багато людей допомагало нам і підтримувало... Одна з моїх товаришок дала машину, а другий знайомий заправив її... Ось тоді я переконався, що й у Львові, і в Києві — дуже багато щедрих людей. Більше того, від жодного не почув ані слова скепсису. Отож тепер дивуюся, коли говорять про протистояння «Схід — Захід» — такого протистояння апріорі в Україні бути не може, його штучно створюють політики. До речі, одну з головних ролей у процесі здобуття нами статусу національного відіграв екс-львів’янин Богдан Сильвестрович Ступка, який на той час був міністром культури України. Також зазначу, що для мене здобуття статусу національного — це велика честь, бо не кожному директорові випадає долучитися до такого процесу...
— Що змінилося?
— Нам підвищили зарплату, почали трохи більше коштів виділяти на оплату комунальних послуг і по 1,5 — 2 млн грн — на ліквідацію аварійних ділянок приміщення, що дало можливість призупинити руйнівні процеси в будівлі. Щодо творчого обличчя заньківчан, то воно не змінилося — виявляємо однакову цікавість як до української, так і до зарубіжної класики. Пишаємося тим, що чи не єдині в Україні ставимо вистави сучасних авторів, відповідно, спілкуємося з глядачами щодо тих проблем, які найбільше болять.
До речі, 25 і 26 лютого заньківчани запросять глядачів на прем’єру комедії «Гамлет в гострому соусі». Виставу за п’єсою сучасного популярного італійського драматурга Альдо Ніколаї ставить режисер Вадим Сікорський. Головне місце дії — кухня замку Ельсінора, куди основні події, описані в трагедії Шекспіра, доходять пародійно або спотворено...
