Концерт, який відбувся днями в київському клубі «Бадді Гай» у рамках довгострокової акції «Пульс асфальту», уявляється досить цікавим серед інших потуг шоу-бізнесу створити що-небудь екстраординарне.
Власне, формат «Пульсу асфальту» — це своєрідна музична дуель, коли протягом вечора виступають дві групи, а глядачі потім шляхом голосування в Інтернеті визначають, хто їм сподобався більше. Однак справа в даному разі, зовсім не в цьому (як уявляється, дещо навмисному) змагальному сюжеті, не в тому, хто «крутіший» чи жорсткіший. Обидві групи, що виступали, при всіх відмінностях, мали одну, нині досить рідкісну і тому цінну рису — «лица необщее выраженье». Інакше кажучи, обидва ансамблі не схожі ні на кого, і, що особливо приємно, оригінальність тут не самоціль, а органічна якість.
Дивацтва починаються вже із назв. «Говорящая говядина» — проект недавній, хоч його засновники нині пробують себе на одній із досить популярних радіостанцій — мають за плечима чималий досвід починань із дивними назвами, на зразок «Ура?», «Лелик и сыновья», «Лос москитос пикколо тиранитос» тощо... «Говорящая говядина» в цьому плані, звичайно, є досягненням. З перших же акордів на сцені запановує маленький театр абсурду. Пісеньки про загублених, неадекватних героїв, про безглуздості світу, який заторгувався, підкріпляються відповідним, так би мовити, відеорядом. Одягнуті строкато, до миготіння в очах, виконавці тримаються дещо інфантильно, що особливо надає пародійного змісту тому, що відбувається. Власне, і краща на сьогодні «говяжья» пісня — це пародія на популярний нині гангста- реп, музику напівкримінальної афроамериканської субкультури; хіп-хопова скоромовка тут несподівано перемежається протяжним приспівом чистою... сербохорватською мовою.
Слухати і дивитися все це приємно і весело. Виникає навіть якесь відчуття пустотливої причетності, немов разом з іншими начебто солідними дядьками і тітками зробив декілька дрібних капостей і радієш нишком.
Втім, щодо хуліганства краще відразу звертатися до других учасників вечора — групи «Хамерман знищує віруси». Ці парубки йдуть абсолютно іншим шляхом: грають якраз у дуже дорослих, дуже хвацьких і сердитих — і тому виглядають ще більшими дітьми. Музика — напористий, обважнілий реп. Тексти — здебільшого просто за межею пристойності, але тут саме той випадок, коли з пісні слова не викинеш. Три прислівники, з яких складаються «вірусні» пісні — російське, українське і нецензурне, — сплетені в єдине, нерозривне і гармонійне ціле. Якщо ж додати справді могутній, молодецький інструментал і гіперактивного, жвавого вокаліста, то картина вийде і зовсім розчудова. Смішно до колік, енергійно до тремтіння стін. По суті, «Хамерман знищує віруси» вже переросли тісні клубні рамки, це стовідсотково стадіонна група, здатна завести багатотисячну аудиторію.
Але назвати їх, припустимо, кращими, ніж «Говорящая говядина», було б неправильно. Вони занадто різні і чудово доповнюють один одного, а, головне, таких на українській естраді просто немає. Оскільки там бути собою — ледве не ознака поганого тону.
І ось ще одна цікава деталь: учасники «Говорящей» — родом із Дніпропетровська. А «Віруси» здійснюють набіги із Сум — там, здається, вже склався цілий напрям у поп- музиці, абсолютно відмінний від позбавленого смаку телевізійного стандарту. Одним словом, столиці кинуто серйозний виклик, і рахунок поки не на користь Києва. Такий собі музичний внутрішньоукраїнський антиглобалізм.
Що ж, це цілком закономірно і, загалом, справедливо.
