Американська дослідниця Сьюзен Зонтаг, авторка збірки есе «Про фотографію» вважає, що фотографії не просто по-новому визначають матеріал звичайного сприйняття (людей, речей, подій — всього, що ми бачимо, хоча по-іншому й часто неуважно, своїм природним зором) і додають величезну кількість матеріалу, якого ми взагалі не бачили. По-новому визначено й саму реальність — як експонат для виставки, як запис для дослідження.
Фотографію вважають інструментом пізнання речей, у даному випадку фотографія — це засіб виховання і формування культури.
Можна окреслити особливості фотографії як різновиду мистецтва, які корисні у зв’язку із подальшою інтерпретацією:
— фотокартки визначають ставлення до сьогодення;
— фотографії — це зафіксовані враження;
— фотокартки виконують роль свідчень;
— фотографії легше запам’ятати, ніж рухливі образи фільмів, бо це — не потік, а окремий зріз часу;
— фотознімки несуть інформацію;
— фотографії зміцнюють моральну позицію.
Виставкові фотороботи цікаві, різнопланові, своєрідні. У фотокартках знайшли відображення різні сфери суспільного життя: родина, сім’я, організація побуту, професійна діяльність, сфера зайнятості, дозвілля, навчання, політика, релігія...
Коло питань, піднятих у фото, нагадують абсолютно різні пазли, які зрештою складаються у єдину картину — картину сучасного життя. Це проблеми людей похилого віку, маргінальних у силу тих чи інших обставин верств населення, питання надзвичайних ситуацій, стихійних лих, питання гармонізації стосунків людина-природа, людина-довкілля. У фотокалейдоскопі особливої гостроти набуває етичний вимір проблем дитинства: організованості дозвілля, забезпечення дитячих потреб, дотримання прав дитини тощо. Цікавим є бачення щастя, свободи та вияву емоцій.
Ле Левін вважав, що фотографія стає прямим відображенням свідомості, логіки, моралі, етики та смаку глядача. Найбільше запам’яталася, вразила, чи радше доповнила мої думки влучним візуальним образом робота під назвою «Стовп парламентаризму». Гадаю, що авторська назва — це інтерпретація фотографії, може, навіть обмежувальна. У моїй уяві це не лише символічний образ чоловіка-парламентаря, а скоріше образ ідеального чоловіка, який так старанно нав’язується суспільством і якому відповідає дуже незначна частина чоловіків, а інша левова частка марнує власне життя і життя близьких у гонитві за цим омріяним ідеалом. Чоловік-колона, зображений на фото, як на мене, — уособлення чоловічої норми успішності, що складається з фінансової спроможності, компетентності, фізичного здоров’я і сили та емоційної стриманості. Суспільний механізм діє таким чином, що, намагаючись досягнути статусу успішного, чоловічі пріоритети рідко ставляться на користь сім’ї, спілкування, уваги до дітей, побудови стосунків — усього того, що може відрятувати, якщо кар’єрний чи фінансовий стовп раптом рухне з причини економічної кризи, ліквідації підприємства чи погіршення стану здоров’я. Тобто розширення сфер зацікавленості не повинні сприйматися як загроза мужності, а навпаки як спосіб зменшення рівня чоловічого суїциду, збільшення тривалості життя, зниження рівня хронічних захворювань, подолання насильства та встановлення конструктивного діалогу між чоловіками і жінками...Цікаві думки на цей рахунок у дослідника М.Кіммела: «Я ніжний, люблячий, турботливий зі своїм сином і цим я проявляю не жіночність, а свою мужність і чоловічі якості». Ось такий потік думок активізувало авторське фото із символічним змістом.
На мою думку, найважливіший результат цієї фотовиставки полягає у її соціальній значущості для двох сторін: з одного боку — учасників, які мали можливість представити, виразити своє бачення різних аспектів розвитку суспільства; з іншого — глядачів, які після відвідання виставки збагатили власний життєвий досвід цілою антологією образів.
