Відомий режисер Володимир Наумов («Мир тому, хто входить», «Тегеран-43», «Легенда про Тіля», «Десять років без права листування») вже давно виношував задум фільму «Таємниця Марчелло, або Біла собака», сценарій якого він написав разом із геніальним італійським кінодраматургом Тоніно Гуерра, який писав для Фелліні й Антоніоні. Головну роль тут мав грати Марчелло Мастроянні, з яким була принципова домовленість. Але він був то сильно завантажений, то хворий, а потім Мастроянні не стало. І хоча в картині залишилося чимало епізодів, заздалегідь знятих групою в Нью-Йорку, Амстердамі й Італії, сценарій довелося повністю переробити.
Тепер фільм повністю російський. Гине великий фінансовий і політичний діяч країни. Журналіст (Валентин Гафт) вирішує провести власне розслідування цієї обставини, і дружина вбитого (Наталя Бєлохвостікова) перетворюється з тихої домашньої істоти на справжнього детектива. У одній з головних ролей зайнята Наталя Наумова, донька режисера, котра нещодавно закінчила у ВДІКу акторську майстерню Армена Джигарханяна. Він також зайнятий у фільмі разом з Людмилою Савельєвою, Борисом Щербаковим, Валерієм Сторожиком.
Героїв оточує незвичайне, ірреальне середовище. Наприклад, бомж на ім’я Леонардо мешкає в підвалі, де на стінах проступають фрески великого Да Вінчi. Є дім на рейках, мешканець якого, батько героїні, живе в постійному очікуванні якогось поїзда. Є яблуня, котра плодоносить посеред лютої зими, і багато інших дивацтв. Постановник намагався знімати під хроніку, оскільки сюжет рухається паралельно життю сучасного міста. А хіба в ній немає гротеску і фантасмагорії? Вони завжди допомагали Наумову говорити про соціальні хвороби. Так повелося ще з часів «Поганого анекдота» за Достоєвським, який поклали на полицю — настільки в ньому виявилося сарказму й іронії щодо адміністративної машини всіх часів.
Улюблені художники 70-річного мосфільмівця Наумова — сюрреалісти Босх і Брейгель (він і сам намагається малювати в їхній манері). Якщо в картинах типу «Береги» чи «Перегони» він ніяк не міг їх наслідувати, то тепер — у дивній притчі — ніщо йому не завадить. Хоча його «Біла собака» вийде, швидше за все, не для широкої публіки, котра не любить зарозумілої інакомовності, а для вибраних інтелектуалів.
