Політична криза в країні призвела до справді суттєвих змін в українських медіа. І не лише в комерційних (які завжди почувалися набагато вільніше), але й у державних і муніципальних. Поговорити про ці зміни «День» запропонував директору творчого об’єднання громадсько-політичних програм Національної телекомпанії України та ведучому прямих ефірів на Першому Національному Василю БИРЗУЛУ:
— Раніше Перший Національний позиціонував себе не просто як державний канал, а ототожнював це поняття з визначенням «провладний». У зв’язку з останніми політичними подіями в Україні на каналі з’явилися й представники опозиції. І нічого, світ не перекинувся. Як ви оцінюєте те, що на каналі тепер мають можливість виступати представники різних сил?
— Не слід перебільшувати, говорячи про те, що канал був провладним. Хоча, звичайно, не можна забувати, що державний канал залежить від фінансування з державного бюджету, і, очевидно, це впливало на його політику. З другого боку, ми ж виконували й виконуємо Закон України «Про висвітлення діяльності органів державної влади...». І якщо комерційні канали можуть робити щось на свій розсуд, то ми зобов’язані висвітлювати діяльність Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради. Щодо начебто несподіваної появи в нашому ефірі опозиції, можу сказати, що той, хто хотів бачити, той, скажімо, помітив, що діяльність тієї ж Верховної Ради ми висвітлювали й раніше (починаючи із вересня — в повному обсязі, відповідно до постанови ВР), і слово надавалося представникам всіх політичних сил, які є в парламенті — і в програмі «Рада», яка виходить на каналі понад рік, і в прямоефірній програмі «Парламент». Той, хто уважно дивився, такого запитання, можливо б, не поставив, бо там опозиція звучала...
— Але ж активне спілкування опонентів у прямому ефірі ми спостерігаємо саме зараз...
— Просто ситуація така, що це потрібно — для того, щоб суспільство зрозуміло різні позиції, для того, щоб утримати громадський спокій. Під час конфліктної ситуації ми мусимо бути на боці народу, мусимо дати можливість опонентам роз’яснити свою позицію для того, щоб виборці зрозуміли, хто чого прагне, хто, що й кому завинив і так далі.
Я не можу оцінювати роботу своїх колег під час передвиборної кампанії (це було б некоректно з мого боку). Але якщо говорити про сектор громадсько-політичних програм, за який я відповідаю — а це і виступи кандидатів в президенти під час першого та другого турів, і теледебати, і марафони між ними, — то до нас претензій абсолютно немає. Якщо ж говорити про новини — це не моя сфера компетенції.
— Добре, а якщо говорити саме про громадсько-політичні програми, то чи йдеться про вихід на якийсь новий рівень?
— Безперечно, просто сама ситуація нас вивела на новий рівень. Але якщо говорити про збереження балансу думок, поглядів тощо, це заслуга не тільки мого об’єднання, а загалом Національної телекомпанії.
— Як ви вважаєте, а після остаточного визначення результату виборів збережеться оцей баланс на ТБ, зокрема на державному?
— Я не знаю, яка політична сила прийде... Я не хочу провокувати ситуацію, але ті люди, які не могли з тих чи інших причин потрапляти в ефір так часто, як вони того хотіли (дуже часто не ми ж визначаємо, хто повинен прийти, а, наприклад, фракція, до якої належить депутат), зараз намагаються не те що переговорити, а просто закрити рота своїм опонентам. Це, мені здається, — дуже поганий симптом. Важко щось передбачити, враховуючи дуже низький рівень нашої демократії та розуміння свободи слова різними сторонами. Іноді боротьба за владу між соратниками навіть жорстокіша, ніж між опонентами...
— За останні дні перед вами пройшло досить багато політиків, як опозиційних, так і провладних. Які ваші загальні враження від політичного класу, рівня політичної культури?
— Рівень політичної культури не такий, як мав би бути. Тому що тоді, коли ми маємо можливість дати різні погляди, даємо можливість виборцям вислухати сторони, все одно представники цих сторін, перебуваючи в одній студії, нерідко роблять так, щоб їх не почули, — перебиваючи одне одного, ображаючи. Не тільки одне одного, а й людей, які підтримують того чи іншого кандидата. Тобто не шанують вибір людей: на словах начебто говорять про це, але інколи помітно, що насправді ділять людей на «наших» і «не наших». Оцього я просто боюся...
ДО РЕЧI
Поділитися своїми враженнями від українських політиків — представників обох кандидатів у президенти «День» запропонував ще одному тележурналісту — ведучому новинного телемарафону Сергію СІЛІНУ (ТРК «Київ»):
— Якщо говорити про нашу телекомпанію, то можу сказати, що провладні політики не досить охоче йдуть на контакт. Вони намагаються уникати прямих ефірів. А ось опозиційні політики навпаки — намагаються прийти у студію й донести свої думки, думки своїх політичних організацій до народу. Позиція політиків, які приходять до нас у студію, в певному сенсі далеко не відходить від позиції тієї фракції або політичної сили, яку вони представляють. Однак багато з них є дуже цікавими співрозмовниками, які мають власну позицію.
Як провладні, так і опозиційні політики стримані у своїх висловлюваннях. Вони намагаються не протоптувати доріжку для наступних запитань, які, залежно від ситуації, можна було б задати із сарказмом. Вони намагаються не дуже відверто відповідати на запитання, можна сказати, навіть завуальовано, щоб наступні, які можуть виникати зі слів їхньої відповіді, їх не скомпрометували. На мою думку, висловлювання деяких політиків, які є прихильниками Віктора Януковича, дещо зухвалі. Що стосується Віктора Ющенка та його представників, то вони теж говорять вільною мовою, але все ж таки не дозволяють собі деяких висловів, які дозволяють собі їхні опоненти.
