Свято Купайла — це обряд взяття вогню з гори Хоривиця, що вважається святою. Цей момент пов’язаний виключно з Києвом і виключно із Замковою горою, яка, за словами Арсенії Гай, очільника Родоварти Родового Вогнища Рідної православної віри, має всеслов’янського значення. «Це природний храм, — каже вона, — він унікальний. Ми можемо почитати газети, подивитися телевізор і так справити своє враження про те, що відбувається в країні. А можемо прийти на цю гору. Пройшовши її всю, можна зрозуміти, який стан душі нашого народу. Наприклад, якщо щось негаразд, тут буде накидано сміття, якщо все добре, буде чисто».
Свято Купайла уславлює Праву, Яву, Наву і поминає предків. Вогонь, що запалюється під час обряду, символізує відкриту браму вирію. Обрядодій (верховний волхв Родового Вогнища) стоїть спиною до жертовника обличчям на Схід. Він звертається до богів, у цей момент брама вирію закрита. Відкриває він її зі словами «відкриймо браму вирію» і так званою перуницею (малюючи у повітрі символ блискавки). Дуже суттєвим є момент розпалення вогню. Це момент, коли вже нічого не існує — ні Сходу, ні Заходу, ні Півдня, ні Півночі, ні минулого, ні майбутнього, ні вчора, ні завтра — увесь світ сходиться у вогні. Далі обрядодій повертається обличчям до вогнища. Це символізує те, що ним тепер говорить світ вишній.
Саме в цей момент, згідно з віруванням, відбувається єднання світів і саме цей обряд виформовує майбутнє. «Аби відчути все на собі, — розповідає пані Арсенія, — під час обряду потрібно бути присутнім не на шоу, а бути в обряді, безпосередній його учасником. Така присутність і творить світи». Під час дійства решта учасників обряду водить хоровод навколо вогнища і виконує обрядові пісні. Молоде покоління і старші, чоловіки і жінки — контингент дуже різний, але всі — у традиційних українських вишиванках або полотняних сорочках.
Після обряду верховний волхв Родового Вогнища пан Володимир розповідає: «Бог єдиний і багатопроявий. Ви є, умовно кажучи, Сергій, але для когось ви батько, для когось — учень, для когось — дитина, десь ви виступаєте як водій. Проявляються різні суті. А ще ви складаєтеся з різних органів, але усі вони становлять єдине ціле. Так само є Всевишній, є його іпостасі і є прояви. Людина звертається саме до тієї іпостасі, яка найпотрібніша саме їй. Це і є віда — тобто знання про те, як людина взаємодіє з божественним світом. Тільки зараз людство зрозуміло, що є біоенергетика, воно дійшло до того, що необхідно осягнути ту глибинну мудрість, яка насправді завжди в людстві була».
Діяльність Родового Вогнища не завершується на святкуваннях і обрядах. Андрій Попик (релігійне ім’я — Святозар) із Хмельницького нещодавно повернувся з Латвії, де представляв Українське Родове Вогнище на Всесвітньому конгресі етнічних релігій, куди з’їжджаються представники багатьох етнічних релігій з усіх країн.
На конгресі відбувається обговорення нагальних проблем розвитку звичаєвих релігій. Цього року, за словами Святозара, виявилося, що в Італії та Німеччині забороняють проводити етнічні релігійні заходи. Тому засідання конгресу прийняло звернення до урядів цих країн про недопущення таких дій. Ця заява є цілком офіційною і представники конгресу чекають на відповідну реакцію з боку влад європейських країн. Також послідовники віри активно розповсюджують інформацію про себе і свою віру, займаються видавничою діяльністю — випускають брошури, газети, журнали.
І хоча звичаєва українська віра навряд чи набуде настільки ж широкого поширення як у давні часи, але, спостерігаючи обряди, відчуваєш, що коріння її сягає глибин українського етносу. Вона зачіпає, і ніби намагається утвердити в наших головах добро, любов і гуманізм. Очевидно, до цього варто було б прислухатися.
