Iдея тріумфального «камбеку», повернення легендарних «Братів Гадюкіних» на велику сцену, вже давно не давала спокою підприємливим продюсерам, друзям та просто прихильникам групи.
Щороку, починаючи з 1996 року розпаду формації, виникали чутки про возз’єднання «Гадів»: хтось, мовляв, бачив афіші, хтось запевняв, що «Гадюкіни» щотижня збираються на репетиційній базі у Києві, куди спеціально з Москви приїжджає лідер-вокаліст Сергій Кузьмінський, в народі — Кузя. Звісно, жодна з чуток не підтвердилась, натомість усі чотири студійних альбоми «Братів» регулярно перевидавались, що саме по собі свідчило про стійкий попит на музику «Гадюкіних». І от через десять років радісна звістка збентежила фанів, які вже, певно, до «дірок» затерли старі альбоми.
«Брати Гадюкіни» не просто повертаються, вони влаштовують грандіозне шоу в Палаці спорту 20 січня, куди й запрошують усіх своїх численних друзів. Слід сказати, що ідея повернення виношувалася двома екс-учасниками групи Павлом Крохмальовим і Ігорем Мельничуком, які наприкінці 90-х створили у столиці професійну студію звукозапису «Брати Гадюкіни» і яку добре знають українські музиканти. Коли автор блискучих хітів і фронтмен Сергій Кузьмінський змінив амплуа рокера і поповнив лави ді-джеїв, Павло і Ігор у 1996 р. здійснили премастерінг останнього студійного альбому «Щасливої дороги», одинадцять пісень якого були записані на студії «Комора» Володимиром Лещенком. Цілих три роки альбом пролежав у шухляді, аж коли у 1999-му зусиллями аудіокомпанії «Караван CD» диск нарешті з’явився на світ божий. Слухаючи диск сьогодні, вповні відчуваєш незрівнянний шарм гадюкінської естетики, адже предивна суміш ритм-блюзу, рок-н- ролу, коломийки, реггей, дотепні іронічні тексти — усе це залишається актуальним.
Появу наприкінці 80-х «Гадюкіних» сприймали як відповідь Львова на київське «ВВ». Звісно, «Гади» були іншими: з оригінальним вантажем гумору і гротеску, музично це була дуже винахідлива суміш блюзово-джазового «філінгу» з гуцульським фольком. Якщо тоді «ВВ» «експлуатували» суржик київських передмість, а Олег Скрипка виглядав як люмпен-розбишака, то Кузьмінський знайшов для себе образ такого собі поміркованого «рогуля». Обидва вивели на сцену «антигероя» — простого хлопця, який не є поганим і не є добрим, він такий як є. Обидва перетворили брутальність і жлобство у своєрідну естетику рафінованого стьобу. Разом з «ВВ», «Плачем Єремії», «Вієм», «Кому вниз» і «Зимовим садом» «Брати Гадюкіни» були найбільш харизматичними постатями української рок-хвилі початку 90-х. «Братам» не знайшлося заміни, їхня ніша залишалася вільною до сьогодні. Як і ніші Віки Врадій — української Ніни Хаген, королеви панк-року зі Львова.
Однак перед тим, як на сцену Палацу спорту вийдуть «Гадюкіни», зал «розігріватиме» розкішна формація з Івано-Франківська «Перкалаба», стиль якої можна визначити як етно- панк. «Перкалаба» — це неймовірний божевільний театр, інколи — шалений рок-н-рольний цирк на сцені. Це вони були хедлайнерами «Рок-екзистенції», «Мазепа-фесту» і чудової екологічно чистої імпрези «Шешори». Остання щорічно трапляється на їхній рідній Гуцульщині і збирає безліч етнічно-орієнтованих колективів з усієї Європи. Більше року Сергій Кузьмінський підтримує теплі стосунки з «Перкалабою». Наслідок творчої дружби — цілий оберемок Кузіних реміксів на пісні «Перкалаби». Невдовзі альбом з реміксами має з’явитися в Україні і в Росії. Але це вже окрема розмова про талант Кузьмінського як ді-джея. Наразі йдеться про інше: чи стане повернення «Братів Гадюкіних» помітним арт-фактом у нашому культурному просторі, чи залишиться черговою спробою увійти в ту ж саму річку?…
