Можна уявити, як зраділи художники, коли директор галереї «Дім Миколи» О. Бебко запропонувала влаштувати незвичайну виставку «Дванадцять… стільців». Тут надається можливість різноманітних метаморфоз, головна спрямованість яких — вирвати предмет з набридлих обіймів повсякденності і перетворити на об’єкт мистецтва.
Чудові карнавал-шоу з яскравої нефункціональності перетворених предметів меблів не раз влаштовувалися за кордоном: у Польщі, Чехії, Німеччині та інших країнах. Не вперше подібна виставка відбувається й у нас, однак, свіжість новизни тут полягає в тому, що саме спало на думку українським художникам до 1 квітня 2003 року.
У День гумору і день відкриття виставки (розрахованої на десять днів), художники побажали викликати дух І. Ільфа та Є. Петрова, які, судячи з усього, відгукнулися на запрошення, зарядивши атмосферу галереї (своїх як-не-як земляків) частинками геніальної творчої енергії. Завдяки цьому кількість стільців значно перевалила за дванадцять, а їхня різноманітність класикам і не снилася.
На деякі стільці сідати не те щоб заборонено, а просто неможливо. У центрі маленької лавочки (названої «ослінчиком») скульптор І. Семесюк «виростив» різнокольорове дерево, яким хочеться тільки милуватися, а не зім’яти, сідаючи зверху. Посередині темного стільця Т. Дем’яненко таємничо світиться елегантна рука із золотим яйцем. Тему «олюднення» меблів продовжує інсталяція М. Титової і К. Синицького, де опорою є гіпсові руки і ноги в натуральну величину. З бароковою пишнотою, що включає різноманітні тканини і прикраси, оформлено стільці О. Канаровської.
Справжній «Heavy metal» (насилу доставлені металеві крісла) став втіленням останніх творчих пошуків Ю. Лазаревської.
Взагалі робота зі стільцями, бажання «розтормошити» їхню банальність, дали художникам можливість «відірватися на всі сто». Багатьом захотілося спробувати себе у незвичайній ролі. Серйозним — проявити почуття гумору, як на стільці Т. Андрущенко, що посміхається на весь рот (та око). Живописцям — побути графіками, як на чорно-білому стільці С. Гордієць, у різнокольорово-лінійних витворах Н. Рубанової, Н. Пікуш, Л. Тесленко-Пономаренко, Л. Ягодкіної та ін.
Дехто захопився використанням природних матеріалів (корчів, рослин тощо). Одних захоплює старовина, інших — сучасність. Вік і майстерність авторів також варіюють у великому діапазоні.
Розпис відомих художників — це їхні автографи, за якими розпізнається неповторність стилю. Музейну добротність випромінює вишуканий стілець І. Кириченко, сидіння якого вкрито левкасом і тонко прописано на улюблену художником тему «він і вона».
Свій розмашистий художній почерк і нове захоплення золотистою гамою залишила на стільці А. Прахова. Тристулкову розкладну спинку стільця М. Кадан використав для створення автопортрета.
Ну, а як же думка про скарб, що нав’язливо переслідувала героїв «Дванадцяти стільців»? Ставлення до нього — пробний камінь для душі художника, і не тільки. Інсталяцію з грошових купюр минулого часу організатор виставки виділила окремо, щоб було про що розмірковувати. Коли насправді відбувається знецінення грошей, варто їх шукати десь у глибині чи віддати перевагу цінностям, що знаходяться на поверхні (котру дехто називає живописною)?
