Про виступ Омари Портуондо в Національній філармонії внаслідок певних обставин широка музична громадськість не знала (по суті, це була клубна акція харківської організації «Роддом», ініціатор і меценат Інна Богословська). Проте Колонний зал був повен, і присутні в ньому, напевно, відчували причетність до неабиякої події. 72-літня Омара — справді жива легенда світової естради. Визнання до неї йшло дуже довго, оформившись тільки в 1997 році у премію «Греммі», яку сеньйора Портуондо розділила зі своїм постійним партнером Ібрагімом Феррером за альбом «Buena Vista Social Club». Та на той час талант співачки вже не потребував особливих підтверджень. Співати й танцювати вона почала з 15 років. У складі жіночого вокального квартету «Cuarteto Las D’Aida», — де брала участь також її сестра Хайді, — об’їздила всю Америку. Так до неї прийшла і перша слава — квартет визнали однією з найвизначніших груп в історії Куби. Проте справжні звершення почалися в 1959 — рік остаточного приходу до влади Фіделя Кастро. Незважаючи на нову політичну реальність, що запанувала на Острові свободи, Омара продовжувала зачаровувати весь світ своїми гірко-солодкими піснями, що створюються на стику босса- нови, джазу та мамби.
А роками справжнього тріумфу стали 1990-ті. Зустріч та співпраця зі знаменитим блюз-гітаристом Реєм Кудером, зйомки в документальному фільмі Віма Вендерса «Buena Vista Social Club», премія «Греммі», гала-концерти в Амстердамі та в Карнегі-Холі у Нью-Йорку... Краще пізно, ніж ніколи: цієї осені Омара приїхала і до нас. Те, що відбувалося на концерті в філармонії, інакше як чаклунством назвати важко. На сцені з’явилася немолода ставна пані, і вже через хвилину весь зал забув і про її вік, і про те, що за вікном осіння негода і холодне вечірнє місто. Солідні банкіри та патлаті фанати джазу, пані у вечірніх сукнях та молодь у джинсах — всі однаково пританцьовували, стрибали і кричали від захоплення. Ансамбль Омари, — дюжина кремезних мулатів, — віртуозно виконував тему за темою, не відмовляючи собі в задоволенні зімпровізувати. Але головним, звичайно, був її голос — дивний, дуже різний, неймовірний чуттєвий, іноді меланхолійний, іноді по-юному темпераментний, екзотичний і водночас глибоко рідний, що зачіпає найпотаємніші струни в серцях слухачів.
Щоб описати цей прекрасний вечір, не вистачить жодних слів і фарб. Немов усі ми удосталь, на всю ніч, натанцювалися під оксамитовим небом із величезними південними сузір’ями на ньому, і в оркестр вплітався плескіт хвиль, які накочуються на піщаний пляж.
Омара зачаклувала нас...
