На сцені Національної філармонії прозвучали «Пристрасті за Матвієм».
Це перший із чотирьох концертів циклу «Всі «Пристрасті» Баха», задуманого диригентом Володимиром Сіренком.
До широкого кола обов’язків кантора церкви Святого Фоми у Лейпцизі входило створення духовної музики для церковних служб. Цю роботу Бах дуже любив, і щотижня створював нову кантату. Написані ним «Пристрасті» прихожани також слухали у церкві і сприймали як неодмінну складову частину світу, що їх оточував. Так, «Пристрасті за Матвієм» були вперше виконані у Страсну п’ятницю 15 квітня 1729 року в церкві Святого Фоми.
Пристрасті або Пассіони (від лат. passio — страждання) — це храмове дійство, що ѓрунтується на євангельському сюжеті про страждання та смерть Христа. Виконувалися вони з IV сторіччя як урочисте читання меси на страсному тижні. Пізніше Пристрасті розігрувалися у ролях у манері напівчитання-напівспіву кількома священнослужителями, потім канонічний текст доповнився музикою, співами й набув вигляду духовної ораторії. Починаючи з XVII сторіччя багато композиторів творили в цьому жанрі, а загальновизнаною його вершиною є створені Бахом «Пристрасті за Матвієм» і «Пристрасті за Іоанном». Менш відомі «Пристрасті за Марком» і «Пристрасті за Лукою», і з ними також зустрінуться кияни. Партитури двох останніх творів були привезені з Німеччини завдяки підтримці Ѓете-інституту в Києві.
Прийшов час слухати Баха? Сьогодні важко повірити, що така музика після смерті її автора майже 100 років була в забутті (й так само складно уявити, скільки втратило людство, не слухаючи її весь цей час). Цікаво, що саме «Пристрасті за Матвієм» обрав для виконання 1829 року двадцятирічний Фелікс Мендельсон, повертаючи світу велику музику на знаменитому концерті у Співочій капелі Берліна. Тоді і сталося відродження інтересу до всієї спадщини Баха, й почалося його всесвітнє визнання.
У Києві Баха виконують нечасто. Хочеться вірити, що вже перший концерт київського циклу викличе такий самий сплеск любові до його музики, як той, що відбувся в Берліні 180 років тому.
А це можливо — адже на сцені філармонії зібралися Національний симфонічний оркестр України, капела «Думка» (художній керівник Євген Савчук), Великий дитячий хор Національної радіокомпанії України (під керівництвом Тетяни Копилової) та блискучий ансамбль солістів: Ольга Фомичова (сопрано), Марія Липинська (альт), Сергій Бортник (тенор), Євген Орлов (бас) і Андрій Гонюков (бас). Маестро Володимир Сіренко вів музикантів і співаків максимально обережно, з неймовірним проникненням і самовіддачею.
«Чим більше заглиблюєшся у план «Пристрастей за Матвієм», тим більше дивуєшся цьому чудовому твору», — писав Альберт Швейцер. У глядачів були програмки з перекладом на українську мову, і багато хто стежив за розвитком дії за текстом. Приголомшливе драматургічне рішення, гармонійний взаємозв’язок речитативів і арій, хоралів і хорів, неймовірна краса злиття голосів та інструментів — таке можливо, якщо музика ллється із самого серця. І лишається в серці того, хто слухає.
Сталося те, що буває, коли явлення мистецтва захоплює з першої ноти — і до останньої. І з’явилася грандіозна ораторія, немов гірський масив із надхмарними вершинами і безліччю животрепетних деталей. Звісно, були овації, і зала аплодувала стоячи, оцінивши титанічну працю всіх учасників чудової події.
Альберт Швейцер у своїй книзі «Йоганн Себастьян Бах» розповідає: «Коли Баха запитували, як він дійшов до такої довершеності в мистецтві, він зазвичай відповідав: «Мені довелося бути старанним; хто буде так само старанний, досягне того ж»... Своєрідність Баха в тому, що він не прагнув визнання своїх великих творів, не закликав світ, аби той пізнав їх. Тому на його творчості лежить відбиток піднесення». Його твори «розповідають про вічне, про те, що істинне й прекрасне, позаяк створене не для визнання, а тому, що не могло бути нествореним».
Наступні концерти циклу відбудуться: 25 лютого — «Пристрасті за Марком», 18 березня — «Пристрасті за Лукою», 24 березня — «Пристрасті за Іоаном». Виконавці: Національний симфонічний оркестр України й Ансамбль класичної музики ім. Бориса Лятошинського.
