У неділю відзначали свято Святої Покрови Богородиці, або «Покрови», чи Святої Покрови, як її називають в народі. Це свято для нашого народу особливе, адже ще українські козаки вважали Святу Покрову своєю покровителькою. На Запоріжжі була церква Святої Покрови. За переказами, після зруйнування Січі в 1772 році, козаки пішли за Дунай під егiду турецького султана і взяли з собою образ Пресвятої Покрови. Воїни УПА обрали собі це свято за День зброї.
На Покрову розпочинались в селах сватання і весілля. Дівчата, які були на виданні, з самого ранку бігли до церкви і ставили празникову свічку. Вважалося, що хто раніше свічку поставить, той раніше й заміж вийде. В цей день вони зверталися до Покрови зі словами: «Свята Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою». А на Поділлі дівчата казали: «Свята мати Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу».
Від цього дня, зазвичай, починалися вечорниці. Господарі визначали погоду саме на Покрову: в цей день вітер з півночі віщував холодну зиму з великими снігами, з півдня — теплу. Якщо журавлі відлітали до Покрови — до раннього холоду. Вважалося, що цього дня починається зима: «На Покрову до обіду осінь, по обіді — зима», а ще казали: «Свята Покрова землю вкриє де листком, де сніжком».
З Покрови біля хати розпочинали робити загати, затикувати мохом стіни — щоб тепліше було. І, саме на Покрову, вперше в печі розпалювали вогонь (дрова брали тільки з вишні або яблуні).При цьому промовляли: «Свята Покрово, покрий нашу хату теплом, а господаря — добром». На Покрову худобі згодовували останній сніп вівса.
В Києві Покрову святкували в Українському центрі народного мистецтва «Музеї Івана Гончара». Цікаво, що фундатор музею — Іван Макарович Гончар, за свого життя був обраний батьком українського козацтва. Іван Макарович починав збирати свою унікальну колекцію творів українського мистецтва одразу по війні, а найбільш завзято він взявся за збір експонатів в період застою, йому боляче було дивитись, як нищаться народні пам’ятки і святині.
Свято в музеї проходило просто неба, в дворі, де всі бажаючі могли придбати твори українського мистецтва: вироби з дерева, глини, картини сучасних українських малярів, побутовий посуд, вишиті сорочки, дитячі іграшки з дерева, писанки, художню літературу, рушники, речі, плетені з соломи, словом, все те, чим здавна славились українські майстри.
На жаль, зараз музей переживає не найкращі свої часи. Восьмий рік не може створити він свою першу експозицію. Ніяк не «виб’ють» коштів на капітальний ремонт, а стіни поступово покриваються грибком, є загроза для збереження фондів, ніяк не відселять гуртожиток і не звільнять обіцяне музею приміщення на другому поверсі, щоб можна було нормально розмістити експозицію. Але музей живе: організовує виставки, ярмарки, проводить наукові конференції, видає етнографiчнi збірки. Тут відбувається засідання клубу «Пам’ять роду», діє родинна школа, в якій діток вчать народним промислам, роблять постановки вертепу на різдво, є група колядників.
А на недільному святі порадували чудовими піснями відвідувачів вже знані митці з майже тридцятирічним стажем — етнографічний хор «Гомін», а також молодь — дівчатка й хлопчики з українського співочого гурту «Коралі», які виконали обжинкові і козацькі стрілецькі пісні. Ці два колективи було нагороджено організаторами свята кошиками зі смачними медовими пряниками, а хору «Гомін» презентували ще й величезну ложку — щоб кашу гуртом їли. Для діток було організовано свято дитячого малюнку «Осінь. Покрова». А маленьких переможців також чекали смачні медяники.
Ось і відсвяткували Покрову. Тепер чекайте холодів.
