Ім’я заслуженого артиста Юрія Шутка добре відоме в музичних колах України й за кордоном. Лауреат трьох міжнародних конкурсів, соліст Національної філармонії України, до того ж викладач Дитячої академії мистецтв у Києві, він дуже рідко виступає із сольними концертами в столиці. Не більше ніж двічі він грає на сцені Колонного залу імені М. Лисенка. Як правило, один раз із оркестром філармонії, а другий — в ансамблі з Елеонорою Пірадовою.
Винятком став його сольний концерт у супроводі оркестру «Ренесанс» Українського філармонічного товариства, який недавно відбувся в Національному будинку органної та камерної музики. Тріумфальний успіх концерту та овації, які влаштували молодому флейтистові київські меломани, пояснюються не лише чудовою програмою концерту (в неї увійшли шедеври Й.С. Баха, Ф.Е. Баха, С. Меркаданте), а передусім — високим рівнем майстерності музиканта.
Слухаючи гру Юрія Шутка, незмінно захоплюєшся зрілим, першокласним професіоналізмом у поєднанні з феноменальною віртуозністю, відчуттям форми і стилю, красою звукової палітри та глибиною виконавської філософії. У його руках флейта за своїм впливом на слухачів ні в чому не поступається голосу скрипки або грі на фортепіано. А манера виконання музиканта підкоряє багатством нюансування, яскравим колоритом, точною інтонацією та дивовижним смаком.
Юрій грає на унікальному інструменті — золотій флейті, яку придбав більше ніж рік тому в Лондоні, у фірмовому магазині компанії «САНК» з великою знижкою. Його гра так захопила тамтешніх продавців, що вони для нього знизили звичайну ціну. До речі, на сьогодні він єдиний флейтист не тільки в Україні, але й в СНД і навіть у ряді країн Східної Європи, який є власником цього унікального інструмента.
— У нас ніхто із флейтистів не ризикне виконати сольний концерт із симфонічним оркестром, оскільки це вимагає великих зусиль, — підкреслив музикант. —Передусім, це складно фізично, адже флейта в такому випадку несе на собі повноцінне навантаження, оскільки їй доводиться змагатися з усіма інструментами оркестру. При цьому затрачується втричі більше енергії, як звичайно.
— Чим це пояснюється, адже в нас багато флейтистів?
— Справа в тому, що флейтова школа та виконавська традиція в Україні відстають нині від світових стандартів на 25 років. Передусім, тому, що в нас немає припливу свіжих сил у середовище музикантів-педагогів, які викладають гру на флейті. Нас давно «обійшли» не тільки школи далекого зарубіжжя, але навіть Казахстану, Молдови, не кажучи вже про Литву. Там у консерваторіях викладають молоді флейтисти, які активно виступають і добре знають найкращі традиції сучасного виконавського мистецтва в сучасному музичному світі, й головне — в них є мотивація та бажання проявити себе на відміну від наших метрів, обтяжених почесними званнями та посадами, турботами про себе, які частіше думають про свої дачі, як про виховання гідної молодої зміни.
— Чому студенти музичних навчальних закладів так рідко бувають на флейтових концертах?
— На жаль, молодь з училища Глієра та Музичної академії майже не відвідує ці концерти. Чому? Професори цих закладів не заохочують сольне виконання, оскільки вони вважають, що флейта — це тільки оркестровий інструмент. У результаті, завдають непоправної шкоди всій флейтовій школі України. Якби їхні учні частіше ходили на такі концерти, в них був би стимул зростати, виникло б прагнення вище підіймати «планку» своїх можливостей.
— Чому так рідко ви даєте сольні концерти в Києві, та й в інших містах України?
— На сьогодні Національна філармонія не займається організацією гастролей музикантів, які працюють у самій філармонії, в основному — через нестачу коштів. Тому все залежить від особистої активності кожного музиканта, його організаторських здібностей. Хоча мені відомо, що в Московській та Петербурзькій філармоніях ситуація інша. А в Литві (там я вчився один рік) існує й вельми успішно працює агентство менеджерів, яке «розкручує» солістів тамтешньої філармонії та інших академічних музикантів, співаків. За принципом естрадних зірок.
— Чому в нас немає такого? Ми ще не «дозріли» для цього?
— Справа в тому, що ставлення до академічного музичного мистецтва в Україні має кардинально змінитися. Молодь, одержима прагненням повноцінно працювати, обов’язково має прийти на зміну старим музикантам.
Якщо молоді люди не всі виїдуть і досить гучно про себе заявлять, то неминуче з’являться менеджери, які з ними працюватимуть. А сьогодні нашим менеджерам невигідно вкладати гроші в академічних музикантів. Переважно через засилля «ветеранів від музики», яким давно час піти на пенсію. На жаль, тепер усі гроші шоу-бізнесу йдуть в естраду, де нині виступає одна молодь.
— Куди вас запрошують сьогодні виступити із сольними концертами?
— Нині мене запрошують у Росію, де пропонують виступити в Петербурзі (в залі М. Глінки). Крім того, в Білорусь — у Мінському залі органної музики і Молдову (також зал органної музики в Кишиневі), в Казахстан, Південну Корею, де пропонують дати ще й майстер-класи.
Нинішнього року я виступав в Одесі, Львові, Вінниці, Луцьку, Умані, Полтаві. Але, на жаль, обласні міста можуть сьогодні запросити соліста- музиканта лише на фестивалі, під які спеціально надаються кошти.
