Перегляди вистав перемежовувалися з майстер-класами і круглими столами, критики обговорювали побачене, та головне відбувалося в глядацькому залі Могильовського драматичного театру. Вшосте Андрій Новиков організовує в Білорусі Міжнародний молодіжний театральний форум. На «М.@rtконтакт-2011» було представлено 15 вистав із восьми країн: Білорусь, Україна, Росія, Литва, Латвія, Польща, Німеччина, Болгарія. У цих постановках можна було побачити аспекти ходи сучасного театру у всьому розмаїтті його пошуків (традиційні, класичні дороги розвитку й експериментальний підхід, досить серйозні дослідження в пластичному, хореографічному мистецтві, приклади переосмислення психологічного театру).
Цікава палітра драматургії. Від відомих «Покровських воріт» Л. Зоріна (Новгородський театр драми ім. Ф. Достоєвського) до жорстких реалій сьогоднішнього часу в п’єсі «Вбивця» представника нової драми О. Молчанова (Московський Театр.doc). Від високохудожнього тексту Е.-Е. Шмітта у його витонченому «Розпуснику» (Київський Новий драматичний театр на Печерську) до епатажного одкровення Ф. Рота в «Комплексі кравця» (Варшавський театр «Консеквентни»). Скажімо, п’єса «Як стати знаменитою» О. Ісаєвої (Ризький театр «Обсерваторія») повернула глядачів в радянське минуле, а про суворі будні західного суспільства розповів спектакль «Офіс» І. Лаузунд (Національний драмтеатр ім. Янки Купали). Від світлої, доброї розповіді «Отець завжди правий» (Софійський театр «Кредо») за мотивами казок Г. Х. Андерсена до одкровень Сальєрі і несподіваного образу Моцарта у виставі «Жаба» за О. Пушкіним і Л. Філатовим (Херсонський муздрамтеатр ім. М. Куліша). Від нового погляду на класичну «Подію» В. Набокова (Могильовський драмтеатр) до шокуючої сповіді молодої дівчини в «Наталчиній мрії» сучасного російського драматурга Я. Пуліновіч.
Талановиті пошуки модерної хореографії були представлені в балеті «Мухи на сонці» Театру сучасної хореографії D.O.Z.SK.I. Тут наявний конгломерат кількох хореографічних шкіл, манер сучасного танцю і жанрів хореографії. Театр приголомшує самобутністю сценічної мови, сміливістю в реалізації власних пластичних пошуків. Це мистецтво дарує естетичну насолоду від споглядання красивих тіл, витончених, хитромудрих поз, від усвідомлення, як винахідливо взаємодіє кожен, створюючи картину цілого.
Прикладом дбайливого ставлення до класики став спектакль «Ідіот. Повернення» за Ф. Достоєвським Санкт-Петербурзького театру «Майстерня». Постановка пронизана відчуттям часу сьогоднішнього, чиста — за формою і багатопланова — за змістом. Сюжет з вибраних режисером Г. Козловим глав роману починається з моменту захвату Мишкіним побаченої фотографії Настасьї Пилипівни, пізніше — знайомство з нею і трагічна розв’язка. Кожна дія розіграна без поспіху, «забарвлена» у свій колір, біле, чорне оформлення сцени, костюмів, перебивання сценічного простору завісами. Розміщення мізансцени на ближньому, середньому і далекому планах додає динамізму дії, створює кінематографічну об’ємність оповідання. Маленький світ петербурзького суспільства бачиться очима явно хворої людини — Мишкіна, та його розуміння суті речей видається набагато тверезішим, ніж це уявляють люди нібито душевно здорові. Вистава побудована за принципом трикутника. Кожна дія присвячена головним героям — Настасьї Пилипівні, Мишкіну і Рогожину. Кульмінацією стає мізансцена, де ці три «вершини» любовного трикутника вишиковуються у свій геометричний аналог. Ставши один проти одного під променем прожектора, герої вкрай напружені, розуміють безвихідність ситуації, неможливість її вирішення, та не перестають відчувати жагучої потреби в щасті й коханні...
Художньо-емоційним піком афіші «М.@rtконтакта-2011» став культовий спектакль Єкатеринбурзького «Коляда-театру» — «Ревізор» М. Гоголя. Режисер Микола Коляда створює на базі відомої п’єси гротеск, зведений в абсолют. Що це за співтовариство чиновників, з якого вони часу, де це місто, куди занесло Хлестакова? Це Росія на всі часи... Коляда будує свій асоціативно-метафоричний реалізм за допомогою... грязі. Грязі як образу, як неминучої й типової риси російського життя. Грязь — усьому голова! І ось на сцені — ця реальна грязь, земелька, в яку можна щось посіяти, але його ж і витовкти, можна в ній вивалятися, гряззю можна закидати; грязь, як свиня, можна знайти... У складній смисловій конструкції пронизливість тексту особливо яскрава в гостроті амплітуд обставин. Персонажі змінюють артикуляцію, звичну вимову слів, пластичний малюнок хитромудрий і несподіваний для знайомих героїв. У багатозначності метафор виявляється божевільна фантасмагорія життя — і минулого, і особливо нинішнього, тому що алюзії й відсилання в сучасність більш ніж прозорі. Режисер створює документ художнього викриття часу... Ось Хлестаков (Олег Ягодін) із захватом розповідає про життя в столиці й валяється голий у... грязі. Емоційних піків у спектаклі кілька, один із найсильніших — сцена зваблювання Городничихи і дочки. Обидві в білих, майже вінчальних одежах, — з особливим цинізмом Хлестаков вимазує і матусю, й дочку гряззю. Городничий, побачивши це, не заступається за своїх жінок... Та скільки туги в його очах, справжньою судомою муки скуто тіло, яке стоїть у грязюці... На цьому «Ревізорові» й смішно, й страшно. Яку правдиву картину життя написав Гоголь, на всі часи! Шкода лише, що перебіг часу не зменшує кількості грязі.
