Крим. Погода чудова, море тепле, сонце яскраве — саме в такий благодатний час і в такому приємному місці зустрілися кінематографісти України та Росії, щоб показати своє кіно глядачам і, звичайно ж, колегам, познайомитися з їхніми останніми роботами, налагодити творчі контакти, виробити спільні плани на майбутнє.
Місце і час проведення першого фестивалю українського та російського кіно далеко не випадкові: Ялта — місто з великим кінематографічним минулим та багатообіцяючими можливостями, тому засновники фестивалю (ЗАТ «Ялтинська кіностудія» за підтримки Міністерства культури Росії, Міністерства культури і мистецтв України) завбачливо вирішили зарезервувати зручний час — паузу між Монреальським та Венеціанським кінофестивалями — для Ялтинського фестивалю (в перспективі — також міжнародного). Як бачимо, плани далекосяжні, хоч і наївні. Але, в будь-якому випадку, щоб зробити кінофестиваль традиційним, слід, як мінімум, зробити перший крок.
Із комерційного погляду фестиваль явно збитковий, а тому Перший ялтинський багато чим зобов’язаний спонсорській допомозі ТОВ «Арчі-Продакшн». Інформаційного ж спонсора в заходу, очевидно, не було, що дало підстави місцевим журналістам назвати кінофестиваль чи не найбільш законспірованим заходом сезону. Це не зовсім правильно. Рекламні щити фестивалю просто загубилися на тлі широкого спектра пропозицій комфортабельного курорту, що включає в себе розгорнутий каталог спокус (концерти зірок естради, шоу, конкурси журналу «Плейбой» тощо). Через те дорожчим був для учасників показу кожний глядач у залі. Задля справедливості потрібно сказати, що зали були завжди заповнені більш як наполовину, до того ж кожного фестивального дня кількість глядачів збільшувалася. Як же треба було скучити за нашим кіно, щоб відволікатися від пляжних задоволень для кінопереглядів.
Україна представила досить різноманітну програму, хоч і, на жаль, невелику. До неї увійшли три анімаційних фільми («Зерно» O. Гуньковського, «Вій» А. Гранової і «Ходить гарбуз по городу» В. Костилєвої), дві картини для інформаційного показу (короткометражна притча «Дитина» М. Мащенка і «Білий птах із чорною ознакою» Ю. Іллєнка), а також декілька нових робіт: комедія «Всім привіт!» (режисер Д. Тамашпольський, 1999 р.), трагікомедія «Другорядні люди» (К. Муратова, 2001 р.) і мелодрама «Аве Марія» (режисерський дебют Л. Єфіменко, вона ж автор сценарію, 1999 р.). Планувалося показати двосерійний варіант історичної драми «Чорна рада» М. Засєєва-Руденка, але копію кіноверсії надрукувати до фестивалю не встигли…
Програма кінопоказу Росії включала в себе куди більше картин.
Спільний російсько-білоруський проект «У серпні 44-го…» (режисер М. Пташук, 2000 р.) — слов’янський «екшн» за мотивами роману В. Богомолова «Момент істини». Якщо глядач часом і губився в фабульних перипетіях картини, то це сповна компенсувалося чудовими акторськими роботами В. Галкіна, Є. Миронова, О. Петренка, В. Павлова, Б. Тишкевич, А. Філозова. Фільм «Два товариші» (В. Пендраковський, 2000 р.) — кіноповість за однойменним твором В. Войновича — відтворив на екрані неповторний дух 1960-х. Трагікомічна фантасмагорія «Отрути, або Всесвітня історія отруювань» К. Шахназарова (2001 р.), де із практично анекдотичної ситуації розгортається ретроспектива історії отруювань від Нерона до Катерини Медічі. Ялтинський фестиваль став уже 43-м для фільму «Щоденник його дружини» O. Учителя. Стрічка — володар «Ніки», як найкраща російська картина 2000 року. Фільм вражає нестандартним підходом до особистості І. Буніна. Цікаво, що образ відомого російського письменника створив не професійний актор, а режисер А. Смирнов (найвідоміша його робота — «Білоруський вокзал»). Іще одна знахідка режисера — виконавиця ролі дружини письменника Віри Миколаївни — актриса театру-студії П. Фоменка Г. Тюніна (першою значною роботою в кіно став фільм усе того ж O. Учителя «Манія Жизелі»). «Приходь на мене подивитися» — різдвяна казка за мотивами п’єси Н. Птушкіної «Поки вона вмирала…». Це режисерський дебют О. Янковського та оператора М. Аграновича. Іще один режисерський дебют — фільм «Сестри» Бодрова-молодшого (2001 р.) — роуд-муві, провінційна історія двох сестер, які «успішно розбираються» зі світом дорослих, що дає підстави для порівняння «Сестер» із «картинами «Брат» і «Брат-2». І, нарешті, «Даун Хауз» Р. Качанова. У титрах заявлено, що фільм знято за мотивами роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот», але насправді це — епатажна спроба подати найзагадковіший роман класика як забавну дрібницю. Цікаво, що зйомки трьох картин представленої програми цілком або частково відбувалися в Ялті. Це — «Два товариші», «Отрути...» і «Щоденник…».
У сформованій програмі, куди увійшли картини, різні за жанровою приналежністю і часом створення, загальна концепція не дуже проглядається. Судило ж картини не професійне журі, а глядацьке. Таким чином, публіка отримала можливість продемонструвати кінематографістам свої переваги шляхом рейтингової форми оцінок їхніх фільмів. У цьому й полягала основна інтрига ялтинського огляду.
Статус безпризового фестивалю, як виявилося, не виключав визначення переможців та церемонії нагородження. Розігрувалося кілька спеціальних призів і три місця в конкурсі глядацьких симпатій. Спеціальний приз фестивалю одержав фільм, який більше як 30 років має любов глядача, — «Білий птах із чорною ознакою», призами готелю «Ялта» були нагороджені актор О. Баширов (він знімався в трьох картинах російської програми: «Отрути...», «Сестри», «Даун Хауз») і режисер А. Смирнов за виконання головної чоловічої ролі в картині «Щоденник його дружини», а також режисер фільму «Два товариші» В. Пендраковський.
Глядацькі рейтинги розподілилися так: третє місце (9,013 бала з 10 можливих) отримав фільм М. Пташука «В серпні 44-го...», друге місце (9,5 бала) — «Аве Марія», а переможцем (9,528) стала картина «Приходь на мене подивитися...».
А тепер надамо слово учасникам фестивалю.
Валерій ПЕНДРОВСЬКИЙ, режисер: «Мене здивувало, наскільки стійкі уподобання глядача, і порадувало, що українська картина зайняла призове місце. Однак, як режисер, я залишаюся противником «казкової моделі». У моїй картині замість казки — світло».
Кіра МУРАТОВА, режисер: «Привезла на фестиваль фільм «Другорядні люди». Він про таємні речі, які є в кожного з нас… Своєрідні «скелети в шафі»... Мрію зняти фільм «Чеховські мотиви», де б знімалися українські та російські актори, працювали українські та російські продюсери… Одним словом — ідилія».
Пилип ІЛЛЄНКО, актор: «Я був упевнений, що фільм «Аве Марія» глядацький. Адже в ньому є всі складові успіху: зворушлива історія, цікавий сценарій та популярний жанр — мелодрама».
Олег ДРАЧ, актор: «Шкодую, що «Аве Марія» не дійде до глядача. Це нагадує ситуацію, коли в нас мало патронів, а ми дозволяємо собі зробити холостий постріл, який лише відлунить на якому-небудь фестивалі...».
Олександр БАШИРОВ, актор і кінорежисер: «Глядач — поняття неконкретне, практично абстрактне… Я знаю шлях до його серця, але ніколи не використовую, вважаю його непристойним, а для інших можу озвучити: насамперед, це — смішна сентиментальна історія. Сміх і сентименти допомагають маніпулювати емоціями глядача. Я ж не маніпулятор, я пропоную глядачеві інші правила гри».
Володимир РЄПНИКОВ, продюсер: «Глядацький арбітраж виявив формулу масового успіху, й вона цілком збіглася з тим, що я почув колись від І. Пир’єва про його картину «Кубанські козаки»: «Я знімав фільм не про те, як народ живе, а про те, як йому хочеться жити». Думаю, що часи повторюються…».
