Виставка «Володимир Великий — творець Української держави», що триває у «Софії Київській», спричинила гострі суперечки серед мистецтвознавців і серед звичайних українців. Організатори представили старовинні монети, частини мурів Десятинної церкви, ікони з ликом Володимира, а також багато робіт про великого князя сучасних художників та скульпторів. «День» разом з істориком Володимиром Ричкою відвідав виставку та проаналізував, чи має вона історичну та мистецьку цінність.
ДАНИНА РІЧНИЦІ, АЛЕ...
Перше питання, яке ми вирішили з’ясувати: наскільки речі, які представлено тут, дають уявлення про князя. Володимир Михайлович швидко обійшов невелику кімнату в пошуках оригінальних експонатів і розчаровано знизав плечима. «Ось приватна колекція, — вказує він на матеріали колекціонера Віктора Киркевича. — Добре, звісно, що вони тут є, але ж цього не досить».
Далі розглядаємо частини муру Десятинної церкви. Вони автентичні, але, за словами Володимира Рички, на цій виставці не надто доречні. «Це перший християнський храм на Русі, — розповідає історик. — Володимир надавав йому великого значення. Він привіз із Корсуня, який, на жаль, тут зовсім не згадується, священиків та мощі Святого Климента. Це заклало основу раннього київського християнства. У історичному музеї є багато матеріалів на цю тему, наприклад, коло, що зветься онфалій. На ньому Володимир стояв під час богослужіння. Також є чудові залишки розписів та портретні зображення. У церкві були викладені слова Христа «Я є альфа і омега». А ще там був князівський престол».
На думку Володимира Рички, те, що тему великого князя актуалізували, вже є позитивним моментом. Більшість робіт, представлених на виставці, — сучасні. Це демонструє, що інтерес до історичної постаті в мистецтві не втрачається. Утім, інформацію про Володимира можна знайти у багатьох джерелах, а від виставки пан Ричка очікував окремої атмосфери, яку, на його думку, створити не вдалося.
«ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА 988 р.». МІНІАТЮРА РАДЗИВІЛІВСЬКОГО ЛІТОПИСУ XV СТОЛІТТЯ
«Складається враження, що експозиція — це просто данина річниці. За радянських часів поетів, які писали вірші до якихось дат, жартома називали «датськими». Ця виставка більше спрямована на те, щоб відбути, а не справді створити осередок історії. Якщо пошукати експонати у всіх музеях Києва, можна сформувати значно цікавішу експозицію з оригіналами. Показати реальні срібники та златники, а не копії, які тут є, встановити голограми, зокрема у якості бібліотек. Там люди змогли б погортати книги часів Володимира, грецькі хроніки. На виставці зовсім не показано шлях набуття християнства, хоча насправді він є важливим для сприйняття постаті князя. Немає відомостей про те, як Володимир прийшов до влади. Хоча не збереглося безпосередньо зображень князя, але є деталі, які дадуть нам цілісну картину», — підсумовує Володимир Ричка.
КНЯЗЬ ЧИ КОРОЛЬ?
Чимало питань до виставки, присвяченої Володимиру Великому, виникло і у мистецтвознавця Діани Клочко. Зокрема, її збентежив той факт, що на більшості зображень князь — у короні. Хоча коронованим він ніколи не був. Уперше його зобразили так за радянської доби, а потім новоявлений король перейшов на першу гривню вже незалежної України.
«Володимира у короні зобразили не українці, а росіяни, хоча було це в Києві, на стіні Володимирського собору, — розповідає пані Діана. — Тоді Росії треба було пов’язати наше минуле з їхнім і поставити Володимира у ряд із Рюриковичами, а зробити це можна було, лише позиціонувавши його королем. Це наш «імперський хвіст», який тягнеться досі», — пояснює Діана Клочко.
Вона наполягає, що зображення історичних постатей мають відповідати відомим фактам. У цьому питанні Володимир Ричка не такий категоричний. Оскільки зображень князя не збереглося, історик допускає трактування цієї постаті залежно від уяви художника, хоча сам працює над тим, щоб за описами якомога точніше відновити зовнішність Великого князя.
«Зображення Володимира, які ми бачимо, це витвір авторської уяви, інакше і бути не може. Те, що ми бачимо на гривні зараз, створено за моїми дослідженнями. Ми працювали з описами Володимира, бачите, у нього ніс з горбинкою, вольовий погляд. Всі ці зображення засновані на тому, як Володимира уявляли у його час. Серед відомих прижиттєвих зображень князя — його срібники та златники, але вони не надто чіткі», — пояснює Володимир Михайлович.
«Дискусія щодо історичної достовірності — це нормально, — стверджує радник голови Інституту національної пам’яті, історик Олександр Зінченко. — Ми не живемо у тоталітарному суспільстві. Коли з’являється історичне чи псевдоісторичне зображення когось з минулого, я б не обмежував ідеї. Якщо візьмемо, наприклад, нашу гривню, то побачимо там портрет Володимира Святославовича. Якщо подивимося на десять злотих — там зображений Мешко Перший, хреститель Польщі. Порівнявши ці купюри, можна побачити, що Мешко з Володимиром фантастично схожі між собою. Таке враження, що вони були братами. Така ситуація виникає, бо це — лише схематичне зображення. На площі перед Нотр-Дам де Парі стоїть величезний пам’ятник Карлу Великому. Але ніхто не знає, як він виглядав. На мою думку, всі історичні зображення давніх часів є симулякрами».
Єдине, в чому історики поки сходяться, корону з київського князя треба зняти. Тим паче, що то і не корона зовсім, а жіноча діадема, яку, за дослідженням, було подаровано чоловіком онучці Володимира, і вона до самого князя жодного стосунку не мала.
І НЕАВТЕНТИКА ВИКЛИКАЄ ІНТЕРЕС
Зараз у суспільстві з’явився запит на історію, люди прагнуть переосмислення своєї культурної спадщини, поширення інформації про неї на якомога ширшу аудиторію. Утім, до творення вартісних зразків ми поки не дійшли, стверджує Діана Клочко.
«У цій паузі у творенні деяких історичних нарацій, яка сталася після Майдану, художники та ініціатори творення нових об’єктів не встигають за переосмисленням історичних образів. Ми реагуємо на події певним чином, але наша історична пам’ять не встигає за цією актуалізацією. У такий період відбувається творення таких артефактів, які часто нівелюють поняття художньої вартості. До прикладу, проект пам’ятника Анні Ярославівні, який має бути встановлений у Києві. Перше питання — чому саме їй? Адже вона — лише одна з дочок, яка вийшла заміж у Європу. У Ярослава було їх багато. Фокусування лише на ній і створення артефакту, у якому вона зображена п’ятирічною дівчинкою у короні і з книжкою, в мене викликало щире здивування. Це зразок пам’ятки, у якій ніщо не відповідає історичним фактам».
У разі відсутності зображень, які задовольнятимуть смаки митців, на думку пані Діани, можна втілити ідею пам’ятників у різних пластичних рішеннях. Але, за словами Олександра Зінченка, суспільство не повністю готове до сучасного мистецтва. «Ми мали таку проблему з пам’ятником героям Революції Гідності, — розповідає пан Олександр. — Хоча, у журі був присутній представник родин Небесної Сотні, серед цих людей оцінка була неоднорідна. Частина родичів хотіли, щоб монументи мали вигляд живих людей, як на кладовищі, але це недоцільно. Зараз ми йдемо шляхом симулякрів, бо суспільство часто не готове сприймати символізм».
Поки експерти сперечаються про цінність запропонованої виставки, відвідувачі Софії продовжують проявляти до неї інтерес. Хоча більшість експонатів і не є автентичними та не цілком відповідають історичним даним, але популярністю вони користуються. Можливо, це один із кроків до глибшого осмислення своєї історії всіма українцями.
