Хоч «Бригантина» і відбувається під високим патронатом, але коштів, як завжди, не вистачає. Проте просто фанатична любов мера Бердянська В. Баранова, керівництва Запорізької області та генерального продюсера М. Жукова до свого кінодітища в черговий раз врятувала ситуацію в останній момент. Цього року була і рекордна кількість учасників, загальне число яких перевалило за двісті, і пишна церемонія відкриття, на якій був і «Парад зірок», і великий гала-концерт, і салют.
А починалося все більш ніж скромно. На першу «Бригантину» приїхало всього 15 чоловік. Не без гумору з цього приводу конферансьє ефектно вимовляв: «На сцену запрошується делегація Республіки Білорусь!», після чого перед ясні очі глядачів з’являвся самотній Анатолій Котеньов. Був Анатолій Володимирович і цього разу. Щоправда, делегація вже нараховувала п’ятнадцять чоловік. Узагалі, «Бригантину» цілком можна назвати акторським фестивалем, що особливо приваблювало публіку. Однак особливі глядацькі симпатії отримав Георгій Жженов. Наприклад, на першій прес- конференції йому довго аплодували стоячи, на що розчулений «резидент» признався, що всі його симпатії та почуття належать Бердянському фестивалю. І далі будь-яку його принародну появу тепло зустрічали жителі і гості міста. Президентом «Бригантини» буквально за пару місяців до її відкриття обрали Віктора Степанова. Віктор Федорович, якого не то через прізвище, не то через Черномирдіна, якого часто згадують, так і намагалися називати Віктором Степановичем, ходив із тростинкою (у нього проблеми з хребтом), але, як і годиться справжньому чоловіку, в найвідповідальніші моменти — такі, як відкриття «Бригантини», — пересилював недуг і виходив на сцену без сторонньої допомоги.
Московський кінофестиваль, хоч про це намагалися і не говорити, спутав карти бердянському. Річ у тому, що москвичі несподівано перенесли свої строки з липня на червень. Тому, а можливо і через інші причини, «Бригантина» отримала кілька значних «пробоїн». Так і не дочекалися на фестивалі Дениса Євстігнєєва, Олександра Збруєва, Володимира Гостюхіна, Богдана Ступку... Зате вперше приїхав Лесь Сердюк, який очолив журі. До своєї посади народний артист України поставився з трепетом і став ледве чи не єдиним «арбітром», разом із Михайлом Голубовичем, хто подивився всі одинадцять фільмів фестивалю. Крім них, до журі також увійшли Лариса Кадочникова, Олександр Єфремов, Едуард Реджепов, Андрій Панін і гостя з Прибалтики Евва Ківі. До речі, саме у цих місцях Лесь Сердюк знявся у фільмі «Під свист куль». А ще скаржився, що йому не дають поговорити з другом-колегою Вiктором Степановим, щоб той, не дай Боже, не вплинув на остаточне рішення журі. Ще з самого початку Лесь Сердюк сказав, що чекає від фестивалю «присмаку», як після зустрічі з чарівною жінкою чи келихом хорошого вина. І цей присмак безсумнівно залишився вже хоч би завдяки тому, що його фаворит — фільм Дениса Євстігнєєва «Займемося коханням» — став переможцем.
Головним тріумфатором «Бригантини» все одно став сам Бердянськ. Адже, за великим рахунком, фестиваль тільки стає на ноги і етапним у кар’єрі його учасників навряд чи може вважатися. Про конкуренцію з найбільшими кінофорумами сусідньої Росії також говорити передчасно. А тому гості «Бригантини», не обтяжені вантажем відповідальності, щосили насолоджувалися відпочинком. Щоправда, у бочці меду все ж знайшлася ложка дьогтю. Ніжна міська шкіра не витримувала зіткнення з 35-градусною спекою і вмить згоряла. Тема з опіками та мазями від них стала, напевно, найбільш обговорюваною на «Бригантині», якщо говорити про навколофестивальні події. А в перервах між прийняттям сонячних ванн гостей розважав справді людина-оркестр Андрій Анкудінов, який у неабиякій боротьбі все ж переміг у словесних баталіях Євгена Паперного.
А взагалі, Бердянськ уподобали для себе близько 20 фестивалів. Починаючи з пивного та закінчуючи головним — «Бригантиною». Типовий для морських міст розподіл на центральну — туристичну частину — і житлову в цьому невеликому портовому містечку дотримано класично. Довга набережна, центральна площа, де споруджено єдиний у світі пам’ятник бичку-годувальнику, та парочка вулиць, які виходять до моря, — ось фактично і весь центр міста. Проте відпочиваючим більше і не треба. Низькі (порівняно з іншими курортами) ціни, тепле море роблять Бердянськ бажаним місцем паломництва туристів. Наприклад, до розвалу СРСР кількість відпочиваючих сягала ледве чи не мільйона, що вираховувалося міською владою шляхом підрахунку проданих буханців хліба єдиного на той час хлібобулочного комбінату. Пізніше цей потік різко скоротився. Аж до 1998 року до Бердянська влітку приїжджали від сили тисяч вісімдесят. Але вже в 2001 відпочиваючих було 540 тисяч, а цього року батьки міста сподіваються, що фантастичну цифру кінця вісімдесятих буде досягнуто. Навряд чи не головною цінністю цього регіону називають медичну грязь — одну з кращих у Європі. Подейкують навіть, що приїжджали французи і пропонували продати її для своїх грязелікарень, але Бердянськ своє «чорне золото» не віддав.
Щодо конкурсної фестивальної програми, то в організаторів вийшов невеликий збій через згадуваний уже неприїзд деяких зірок. І, відповідно, інтерес до фільмів, які ніхто не представляв, у глядачів різко падав. Якщо, наприклад, на прем’єрі російської «Левової частки» з’явилися виконавці головних ролей Микола Караченцев, Юрій Беляєв і режисер А. Муратов, то й зал було забито повністю і артистів купали в аплодисментах. Але це було рідкістю. Переважно стрічки йшли практично при пустих залах. На жаль, такий чудовий почин, як показ вітчизняних, білоруських і російських нових фільмів, які є рідкістю у наших кінотеатрах, на курорті, не перенасиченому особливими розвагами, все ж не змогли подати належно.
А подивитися було що. Щоправда, у черговий раз доводиться констатувати, що більше це стосується російської продукції. І якість у них краща, і настрій більш оптимістичний, та й більше вони моделюють реальні життєві ситуації, які дивитися набагато цікавіше, ніж потоки свідомості, скажімо, у «Шумі вітру» Сергія Маслобойщикова. На фоні прекрасної операторської роботи, визнаної кращою на фестивалі, фабула так і залишилася незрозумілою. Якщо тут і був якийсь грандіозний задум, то режисеру явно не вистачило бажання поділитися ним із глядачем. Зате Алла Сергійко отримала диплом за кращу жіночу роль другого плану. Психологічні етюди можна подавати і більш «смотрибельно», як, наприклад, це зробили у російському «Сміттярі» Георгія Шенгелії. Фільм отримав диплом фестивалю за кращу пісню до фільму. Романс «Молитва» заспівав на церемонії закриття весельчак Олександр Пятков. Та так заспівав, що дух захопило. Раїса Недашкiвська і Віктор Степанов, розчулені, довго не випускали його зі своїх обіймів. Зовсім іншого роду кіно — «Північне сяйво» з Олександром Збруєвим у головній ролі. Романтична мелодрама про кохання молодої пітерської дівчини до 50-літнього московського лікаря, якого вона вважає своїм батьком. Слава Богу, до інцесту справа не доходить. Як водиться у мелодрамах, батьком дівчини виявляється зовсім інш ий чоловік. Білоруський «Ескіз на моніторі» начебто і не схожий на «Шум вітру», але, як і той, є класичним зразком авторського сюрреалістичного кіно, якому, очевидно, важко знайти свого глядача на подібному курортному фестивалі, де все-таки великим попитом користуються жанрові фільми. Світлою плямою можна назвати хорошу гру молодої білоруської актриси Віри Полякової, яка удостоїлася диплома «Надія «Бригантини». Молодий український актор Георгiй Хостікоєв отримав диплом за кращу епізодичну роль у фільмі «Чингізхан», аналогічну нагороду в жінок отримала Галина Федорова («Свiжина з салютом»).
А кращими акторами першого плану стали Бєляєв і Караченцев у чоловічій номінації, які прекрасно зіграли у досить посередньому бойовику Олександра Муратова «Левова частка», та Чулпан Хаматова у жінок за роль у цьому ж фільмі. Проте у молодої російської «зірки» були ролі більш змістовні та цікаві, але, очевидно, пам’ятаючи колишні заслуги Чулпан, журі винесло таке рішення.
Ну, а кращий фільм і краща режисура були присудженi, як всі і передбачали з самого початку, Д. Евстігнєєву з його прекрасною молодіжною комедією «Займемося коханням». «Американський пиріг» по-російськи виглядає набагато смачніше, ніж його заокеанський побратим. У гастрономічних пропорціях тут дотримано всі ті складові, які сьогодні визначають обличчя справжнього європейського кіно. Живий, веселий сюжет, трохи філософії, міркування молодих героїв про такі поняття, як секс, кохання, дружба, ревнощі. Епатажна назва, простота і доступність викладу найскладніших, здавалося б, життєвих ситуацій, — усе це зумовило успіх фільму на «Бригантині». Гру акторів також оцінили гідно. Андрiй Новиков отримав диплом за кращу чоловічу роль другого плану і Приз глядацьких симпатій.
