Олександра Валенту називають одним із брендів Луцька — він належить до переліку відомих постатей, котрі мешкали тут у різні часи, про них міська рада випустила серію промороликів «Імена Луцька: маленькі спогади великої історії». Тут він у «компанії» краєзнавця Ірини Левчанівської, митрополита Полікарпа (Сікорського), князя Івана Чарторийського, князя Любарта-Дмитра, принцеси Сіаму (нині Таїланду) Катерини Десницької… Його згадують колеги, і коли Художній музей 2014 року розпочинав цикл культурно-мистецьких акцій «Незабуті імена», то перший захід був присвячений саме творчості Олександра Валенти. Відбувся вечір його пам’яті, діяла мінівиставка його робіт.
За свого життя Валента, як згадували його рідні, написав до тисячі робіт, проте в Луцьку залишилося їх зовсім мало. Він мав великий талант і дитинну душу, і ще фарба на полотнах не висихала, а вже стояли над душею хитрі люди, котрі або за безцінь забирали роботу, або він її взагалі дарував. Його роботи просто викрадали, не повертали із виставок...
Бренд брендом, але згадують Сашка (як частіше його називали) бодай двічі на рік: у день народження, який припадає на 16 лютого, і на 6 грудня, день трагічної загибелі за нез’ясованих донині обставин у власній майстерні 1997 року... За рік до трагічної смерті художника нагородили обласною мистецькою премією імені Йова Кондзелевича. Донині його картини є справжньою візитівкою Волині. А ті, на яких зображено Луцьк, стали символами міста. На них зображені звичайні луцькі вулиці, самотнє велике дерево, яке росло біля зупинки на вулиці Чехова; міський автобус, Старе місто, але це написано настільки поетично, що заворожує досі. Дуже популярна серія його писанок «Чотири пори року». «Йому надали майстерню, здається, в найтемнішому і найвогкішому підвалі неподалік лялькового театру. Якось довго стояли біля його нової роботи із серії «Писанки» і дивувалися, як у тій темряві й прогнилій задусі митець міг нанести на полотно краплини сонця!» — так згадує про Валенту письменник Йосип СТРУЦЮК. Та будь-що — гриби, риби, фрукти — все, що малював Валента, сповнене поетичності й любові…
«Художнику Олександру Валенті, поету Костю Шишку і композитору та виконавцю В’ячеславу Хурсенку — цим суто луцьким людям, які є знаковими для міста, повинні бути пам’ятники», — вважає Святослав КРАВЧУК, колишній перший заступник луцького міського голови. У Луцьку є пам’ятник луцькому інтелігенту, в якому всі впізнають Костя Шишка. До встановлення цього пам’ятника має стосунок і Святослав Кравчук. Зоя Навроцька розказує, що були проєкти пам’ятників Шишку та Валенті роботи іншого відомого митця Миколи Кумановського. Так, Шишко мав би сидіти на лавці, і пташки біля нього…. «У нього є вінок сонетів з таким рядком, що повторюється рефреном: «Як ми удвох кормили голубів…» — Микола знав про нього, — пригадує Зоя Навроцька. — Цей пам’ятник взагалі шедевральний, але не склалося. Валента ж мав би сидіти з підрамником і дивитися на небо, і на підрамнику також пташечка сидить. У Музеї сучасного українського мистецтва є ці ескізи Кумановського, і якби втілити в життя проєкт пам’ятника Сашку Валенті, то це було б достойним ушануванням обох митців».
Святослав Кравчук нині каже, що пам’ятники визначним луцьким митцям залишаються його мрією. Про пам’ятник Валенті мав уже не одні перемовини з деякими, як каже, потенційними меценатами, але поки справа не зрушила з місця. А шкода...
На фото: роботи Олександра Валенти і його портрет роботи Геннадія Тарасенка.
Фото із відкритих джерел
