Фільм Валерія Тодоровського «Мій зведений брат Франкенштейн» критики СНД назвали найкращою кінокартиною 2004 року. Головну роль у цій стрічці зіграв Данило СПІВАКОВСЬКИЙ — один із найбільш запитаних на сьогодні російських акторів. Він відомий не лише кінематографічними ролями, а й роботою в Московському театрі ім. Маяковського, де грає іронічно та часто гротескно...
— Даниле, відомо, що для зйомок у «Моєму зведеному братові Франкенштейні» вам довелося дуже схуднути...
— Справді, для зйомок у цій картині я схуд на 14 кілограмів. Зробив це на прохання Валерія Петровича Тодоровського. Йому був потрібен дуже худий хлопець. Я обмежив свій раціон до мінімуму та виконав поставлене переді мною режисерське завдання.
— Після виходу фільму на екрани ви стали знаменитістю. Зненацька набута слава змінила вас?
— Мені здається, що ні. Я багато працюю в Театрі ім. Маяковського і не відстежую, що та як про мене пишуть у пресі. Але зустріч із В. Тодоровським для мене стала поворотною, важливою, вона фактично змінила все моє життя.
— У вас не зіпсувалися відносини з колегами по театру після того, як глядачі почали ходити «на вас»?
— Ні! Загалом у Театрі ім. Маяковського чудова трупа. У нас дуже дружній колектив. Наші прославлені народні артисти та зірки мене завжди дуже підтримують. А якщо й бувають якісь розмови за спиною..., то цього в творчих колективах ніколи не можна уникнути. Я також, можливо, комусь заздрю «чорною», а комусь — «білою» заздрістю. Буваю добрий і злий, безкорисливий і жадібний. У мене безліч гріхів і шкідливих звичок...
Хтось зіграв добре роль, хтось отримав роль, а я ні. Пробуюся кудись — мене не затвердили, затвердили мого колегу. От я йому заздрю. Але, розумієте, в чому річ? Людина повинна усвідомлювати всі ці свої гріхи. Я усвідомлюю та намагаюся з ними впоратися.
— Як ви вважаєте, чи потрібні особисті відносини з режисером для того, щоб краще працювати?
— Повинен бути контакт. Якщо немає контакту між актором і режисером, це жахливо, і хорошого результату не буде.
— Конфлікт — це ж драматургія!
— Драматургію треба грати на сцені та на екрані, а не в житті. Якщо конфлікт існує в житті, то це погано позначається на роботі. Принаймні я не можу навести жодного прикладу з мого досвіду, коли це якось благотворно впливало б. У мене завжди з режисерами хороші відносини. Можу з ними сперечатися, пропонувати щось своє, іноді капризувати, але це все — творчі суперечки, а не особисті конфлікти.
— Ваші герої, як правило, ніжні, людяні, поблажливі, позбавлені героїзму та пафосу. Здавалося б, це абсолютно не той тип героя, який узятий за еталон. Ви не Урбанський, Брандо або Дуглас... Проте ваші образи користуються величезною любов’ю жінок. Як ви думаєте, чому?
— Беззахисні люди привертають увагу глядачів, вони цікаві своїми характерами, вчинками. Наприклад, два мої улюблені кінематографічні персонажі — це Юрій Дєточкін у виконанні Іннокентія Смоктуновського в «Стережись автомобіля!» і роль, зіграна Юрієм Нікуліним у фільмі Куліджанова «Коли дерева були великими»...
— Ви хотіли б змінити ваше ніжне амплуа та зіграти, наприклад, негідника?
— У фільмі «Ліфт», який скоро вийде на екрани, я граю людину з яскравим, неврівноваженим темпераментом, якоюсь шаленістю. Загалом у кіно чомусь мені доволі часто дістаються ролі людей із, м’яко кажучи, неврівноваженою психікою. Напевно, це відбувається тому, що поза екраном і сценою я людина досить складна. Загалом, мушу признатися, що життя зі мною — зовсім не мед... Я знаю свої недоліки. Один із них, що я людина вибухова, нетерпима, а ще гостра на язик... Але я готовий завжди просити вибачення в близьких людей за грубість, нестриманість. Щасливий, що вони мені прощають і розуміють мене.
— У виставі «Очима сищика» ваш герой мучить свою кохану нав’язливою опікою. Ви самі як вважаєте: можлива любов, коли одна людина бере за горло та годує насильно булочками, омлетами?
— Поняття любові — це дуже складно. Чудові відносини, коли люди перебувають у стані закоханості: перші зустрічі, обоє одне одного дивують якимись своїми історіями, враженнями. Це такий політ, стан вальсу! Але це — лише початок. А насправді любов має багато складових. Це важка праця. Кохана людина вимагає великої уваги, вміння прощати, розуміти, жертвувати якимись речами заради іншого.
— А ви заради близької людини здатні пожертвувати дуже важливими для вас речами: роботою, кар’єрою, славою?
— Намагаюся. Зараз у мене такий період життя, коли поряд зі мною є кохана жінка, і я намагаюся якось свій спосіб життя підпорядкувати нашому особистому життю, побуту. На щастя, вона теж актриса, і тому чудово мене розуміє, коли я виїжджаю на гастролі або на зйомки. До речі, заради неї я взяв відпустку (вперше за шість років). Ми поїдемо у Венецію.
Для мене поняття «відданість» і «вірність» дуже важливі. Знаєте, коли я існую один, у мене немає зобов’язань перед жодною жінкою, і я можу дозволити собі якісь захоплення, романи. Але якщо я даю якісь зобов’язання близькій людині, то в цьому і є привабливість бути вірним, бути єдиним для цієї людини.
— Кому ви повністю довіряєте в оцінці ваших робіт у театрі та кіно?
— Для мене дуже важлива думка коханої жінки, матері та бабусі. Як бачите, мене оточують три чудові жінки. Їхня думка мене цікавить, але і сам доволі самокритичний.
— Намалюйте словесний портрет ідеальної жінки?
— Це повинна бути Муза, однодумець, який тебе розуміє і допомагає тобі. Жінка повинна надихати чоловіка на вчинки: на нові перемоги і звершення.
ДОВІДКА «Дня»
Данило СПІВАКОВСЬКИЙ, актор, народився 28 серпня 1969 року в Москві. Закінчив факультет психології МДУ. Грав у студентському театрі МДУ. У 1992 році здобув другу вищу освіту в ГИТИС. Одразу після Театрального інституту був прийнятий у трупу Театру ім. В. Маяковського, в якій працює донині. У кіно почав зніматися ще в студентські роки. Першою серйозною роботою в художньому кіно стала головна роль у фільмі Валерія Тодоровського «Мій зведений брат Франкенштейн» (2004). Через рік актор зіграв у картині Павле Лунгіна «Бідні родичі». Співаковський знімався в серіалах: «Дві долі», «Російські амазонки», «Навіщо тобі алібі?», «Інструктор» та інших.
