22 травня — пам’ятна дата у національній історії. 148 років тому на Чернечій горі у Каневі був перепохований прах Тараса Шевченка. У цей день в українських церквах служилися заупокійні служби. Відбулася «проща» на Тарасову гору, в якій взяв участь Президент. Також з ініціативи Української народної партії в містах України проведено акцію «Свіча Кобзаря», мовляв, це на противагу формальному покладанню квітів до пам’ятників поету... Чому така стильова одноманітність? По-перше, «Свічка пам’яті», започаткована Джеймсом Мейсом у 2003-му, всі ці роки асоціюється із вшануванням пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій. По-друге, чому покладання квітів сприймається за формальність?
У часи бездержавності Шевченко був об’єднуючим символом для українців. Його портрет у рушнику поряд з іконою висів чи не у кожній хаті. Таким Шевченко для нас залишається понині. Але зараз вкрай важливо, щоб ми зверталися до нього не тільки до дат, а мислитель співіснував з українцями в сучасному інтелектуальному просторі. Інакше кажучи, потрібно шукати живого спілкування з Шевченком. «День» уже згадував про «експеримент» одного із вітчизняних телеканалів, коли на вулицях Рівного тільки кожен третій зміг прочитати щось із його поезій...
Нещодавно на відзначенні 60-річчя Національного музею Тараса Шевченка (Див. № 71 за 24.04.2009) наш головний редактор Лариса Івшина поцікавилася, а чи можна придбати «Кобзар». Виявилося, там його у продажу немає. Про схожу проблему «Дню» рік тому говорила директор заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Шевченко (Див. №43 за 7.03.2008). Зокрема, йшлося про те, що відвідувачі охоче куплять «Кобзар» за оптимальні гроші. Натомість видавництва виставляють 150—300 гривень... Варто згадати, що у радянські часи вершинний твір геніального поета видавався величезними тиражами і був більш-менш доступний. Але він виходив з дуже суттєвими спотвореннями цензурного характеру — вилучалися вкрай важливі фрагменти. Навіть п’ятитомне нібито «повне» зібрання творів 1978 року не містить таке яскраве творіння як поему-містерію «Великий льох». Як кажуть, коментарі зайві. Проте зараз бачимо іншу проблему: «Кобзар» видається у повному автентичному вигляді, але доступний він далеко не кожному. По-перше, внаслідок хибної цінової політики, а, по-друге, не скрізь його можна знайти.
Отож «День» дізнавався, де можна купити «Кобзар» у Києві, та ще й за доступну ціну? (До речі, задавши це питання в одній із найпопулярніших пошукових систем в інтернеті, я побачила, що його ставлять і відвідувачі багатьох форумів...) В окремих книгарнях, де продаються українські книги або бодай є розділ «українська література» (їхні імена на слуху в книголюбів-патріотів). На книжковому ринку «Петрівка». Там принаймні є чотири «точки», де гарантовано можна знайти «Кобзар»... Ще як варіант — зателефонувати безпосередньо до видавництв, що спеціалізується на виданні української класики. Як дізнавався «День», у деяких книгарнях є «різні» «Кобзарі»: «простий» — у межах 30-ти, подарунковий — 120 гривень. А в інших такого «вибору» може й не бути. Як писав один наш сучасний письменник: «Українську книгу знайти можна, купити — ні»... Здається, у заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» знають як вирішити дану проблему. «Ми пропонуємо академічні видання «Кобзаря», а вони виходять малими тиражами і тут же у нас розкуповуються. Видавництва ж останній часом друкують, можна сказати, найрізноманітніші «види» головного твору поета — з помилками, із довільними трактуваннями... — зазначає Людмила Шевченко. — Оскільки, на мій погляд, «Кобзар» повинен бути доступний кожному, то в заповіднику вирішили видати його власним коштом. (Одразу видно неформальне ставлення... А чому б тим, які декларують, що вони проти формалізму, не зробити щось практичне. Скажімо, політичним лідерам видати масовим тиражем «Кобзар» для шкільних бібліотек. Було б практично і... неформально. — Ред.) А проілюструємо — малюнками дітей із місцевої школи мистецтв».
