Нещодавно у заслуженого артиста комік-трупи «Маски» Георгія Делієва з’явилася можливість зняти фільм про перші післявоєнні роки. Дія картини «Рідкий дощ» (автор сценарію Юрій Садомський) розгортається в українському селі. Фільм розповідає про непрості взаємовідносини між його мешканцями і полоненими німцями. Знімалася картина на замовлення Міністерства культури і мистецтв України. Бюджет 200 тис. грн.
Раніше Георгій Вікторович знімав кіно, однак не виходив за рамки комедії. Протягом останніх 20-ти років від зняв 60 серій телефільму «Маски-шоу», а його фільм «Сім днів із російською красунею» мав успіх не тільки в Україні, а й у Росії, країнах Балтії, Ізраїлі.
Графік Георгія Вікторовича розписаний по хвилинах на багато місяців уперед, однак мені вдалося взяти невелике інтерв’ю для «Дня».
— Ви навчалися в ГІТІСі, навчання проходило легко?
— В ГІТІСі навчався Боря Панський, який і умовив мене вступити на факультет режисера естрадного мистецтва. Я приїхав і відразу напросився на другий курс, ближче до друга. Викладачі спочатку були в шоку. Однак на той момент курсу потрібні були міми, тому моє побажання взяли до уваги. Так я опинився на курсі Андрія Миколайовича Ніколаєва.
На останньому курсі розпочалися гастролі з комік-трупою «Маски», тому часу приїхати та показати дипломну роботу так і не знайшлося. «Корочка» диплома мені так і не дісталася.
— Коли ви отримали пропозицію зняти «Рідкий дощ», то відразу погодилися чи обдумували, адже це зовсім інший жанр?
— Директор Одеської кіностудії запропонувала зняти серйозне кіно і дала почитати сценарій. Того ж вечора прочитав, одразу ж ним перейнявся і захотів його втілити в життя. У комедії необхідно уникати достовірності. А в даному фільмі мало бути все правдивим. Ми довго сперечалися з художником по костюмах. І мені вдалося переконати його в тому, що все має бути у фільмі достовірним. Так, у ті часи не було зручного взуття, тому довелося створити збиті виношені чоботи. Важко було зробити їх дійсно покривленими, неначе їх носили багато років. Буквально кожну деталь шукали — примус, сірники, газети для самокрутки. Навіть грим для акторів шукали особливий, щоб приховати доглянуте обличчя.
— Чи легко працювати з дітьми-акторами?
— Щоб знайти таку дівчинку, яку я уявив собі за сценарієм, — переглянув близько 30 дітей. За сценарієм це дівчинка семи-восьми років. У результаті підібрали п’ятилітню. А текст написано для старшої, тому образ ще більше виграв. Маленька, але дуже самостійна — може сама казанок почистити, миску помити, потурбуватися про кішку, довіряє полоненим. Ліза Лебедінська, руденьке, спритне дівча, зачарувала всю знімальну групу. Вона зрозуміла завдання бути природною — надівала страшний одяг і одразу ж перевтілювалася. Але спочатку їй було важко працювати, навіть кілька разів плакала. Лізі доводилося ходити у важких черевиках. Від цього вона швидко втомлювалася, а на майданчику доводилося бути по 10 годин. Я підходив, говорив із нею, Ліза заспокоювалася і продовжувалися зйомки.
— Як підбирали інших акторів?
— Було відібрано одного з одеських акторів на роль німця. А тут Геннадій Скарга (ми разом знімалися в «12 стільцях») напросився на проби. Я сумнівався, але коли він надів форму і його загримували, то став ідеально схожий. Тому довелося відмовитися від затвердженого актора і підбирати напарника під Гену. Згадав про Анатолія Падуку, з яким ми знімалися разом у Кіри Муратової. Коли вони поряд, то видно, що це два бойових друга, що пережили важкі часи, але залишилися людьми.
— Чи побачимо ми вас у цій картині?
— За сценарієм, теплушки з полоненими німцями повинні були відходити від залізничної станції. Однак в Одесі немає відповідного об’єкта. Треба було будувати ціле місто біля якоїсь залізничної станції, а бюджет маленький. Тому я викрутився — вигадав на початку фільму на кілька секунд такий сюжет: дорогою їде вантажівка з Лізою, і треба було зробити так, щоб погляд дівчинки зачепився за щось незвичайне. І ось іде дорогою демобілізований контужений фронтовик із вудочкою і сам із собою розмовляє. Ось саме його я і граю.
— Ви раніше знімалися у Кіри Муратової, Ульріке Оттінгер. Вони навчили вас як режисера чомусь новому?
— Кіра Георгіївна тонко розуміє особистості. В її картинах знімаються і професійні, і непрофесійні артисти, і вона ніколи не робить градації між ними. Головне в її картинах — достовірність.
Оттінгер — добре відчуває простір. Може побачити у звичайному особливу красу. При зйомках на майданчику нічого не зрозуміло, а після монтажу все стає на свої місця, все продумано і стильно. Після спілкування з Ульріке почав розуміти культуру іншого стилю, німецьке мислення.
На час зйомок забував, що я — режисер. Це кайф. Приходиш і немає режисерської відповідальності, є можливість працювати тільки над роллю і тільки іноді міг щось порадити, запитати. На майданчику стараюся робити так, як хоче режисер — перейматися режисерським задумом і втілювати його в образ. Знаю точно, артист — найкраща професія і в театрі, і в кіно. Актора всі підтримують на знімальному майданчику, пестять, доглядають, догоджають. Інша річ режисер — істота, яка допомагає актору добре виглядати на екрані в личині іншої людини. Мені було дуже цікаво зіграти в таких неординарних режисерів.
— Ваші найближчі плани?
— У вересні збираюся на Венеціанський кінофестиваль із фільмом Кіри Муратової «Настроювач». Хочу зняти повнометражні фільми за двома власними кіносценаріями: ексцентричну і трюкову комедії. А також найближчим часом починаю зйомки восьми нових телефільмів із серії «Маски-шоу». Актори зніматимуться у своєму «класичному» амплуа, вже відомому з минулих серій. Нові серії будуть для шанувальників творчості комік-трупи подарунком до Нового року. Також сподіваюся, що «Рідкий дощ» буде показано в жовтні у Києві на кінофестивалі «Молодість».
