Минулої п’ятниці кінознавець, француз українського походження Любомир Госейко презентував свою книгу «Історія українського кіно» в столичному Будинку кінематографістів. Зібрався весь кіношний бомонд, прикрашений іменами як практиків, так і теоретиків цього виду мистецтва. У блакитній вітальні за столом під гобеленом з князями, червоноармійцями та ітеерiвцями в білих халатах сиділи представники організаторів цієї презентації — Міністерства культури, посольства Франції, Спiлки кінематографістів. Центральною фігурою композиції був, звичайно ж, сам Любомир Госейко — центральною у всіх відношеннях. Він був винуватцем торжества — автором чималого тому у м’якій обкладинці, який миготів в руках у вишуканих гостей презентації. І він же сам українською мовою вів презентацію — сам себе провокуючи запитаннями і відповідаючи на них. На жаль, не все було добре чутно: його голос заглушали пісні минулих років у виконанні духового міні-оркестру, що розташувався якраз під вікнами блакитної вітальні. Музиканти зазивали на ярмарок промтоварів, що перетворив респектабельний Будинок кінематографістів на барахолку.
«Історія...» вийшла недавно у Франції і, природно, французькою мовою. Як відзначила Ганна Чміль, заступник держсекретаря Міністерства культури України, кіно — це те, чим французи ідентифікують себе у світі, а вихід даної кінознавчої праці демонструє жвавий інтерес французів до кінематографій інших країн. Знання пана Госейко енциклопедичні, у нього є завзяття першовідкривача. Так, у його книзі подано недавно виявлені у Марселі документи, котрі підтверджують, що два кінооператори Люм’єрів уперше показали знамените «Прибуття поїзда» на території України в Одесі ще у 1896 році, незабаром після демонстрації картини у Парижі. Дослідження поля українського кінематографа Л. Госейка охоплює сто років після цієї події. Як сказав сам пан Любомир, у його роботі відчувається «світосприймання західного кінознавця, але зі східною чуттєвістю». Серед головних проблем нинішнього українського кіно пан Госейко називає відсутність когорти гарних продюсерів.
Виступ пана Любомира перекривався захопленими промовами з місць. Але сторонньому спостерігачеві підозріло, коли всі дружно захоплюються виданням чужою мовою. Тому «День» попросив прокоментувати «Історію...» людей, які професіонально займаються вітчизняним кіно і чудово володіють французькою мовою. Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, професор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, назвав книгу пана Любомира «елегантним високоінтелектуальним виданням», яке має «хороший загальносоюзний контекст, без чого історія українського кіно незрозуміла для француза». На думку цього відомого культуролога, поява подібних робіт є «шляхом України до Європи». А завкафедри кінознавства того ж вузу, заслужений діяч мистецтв України, член- кореспондент НАНУ Оксана МУСІЄНКО підкреслила: «Погляд зі сторони завжди дає нові нюанси, відсутність певної зашореності, яка так чи інакше присутня у нас. Крім того у нас попереду робота під керівництвом академії мистецтв України над «Нарисами з історії українського кіно», а потім і над багатотомною його «Історією». І тут книга Л. Госейка буде для нас серйозним орієнтиром. У цьому значенні вичерпна формула Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Можливо, що незабаром книгу зможуть оцінити вітчизняні шанувальники десятої музи. Про підтримку посольством Франції в Україні перекладу книги на цій же презентації заявив радник цього посольства пан Олів’є Гійом. Посольство також має намір підтримати ідею щорічного фестивалю українського фільму у Франції. Тепер справа за малим: були б фільми.
