Складна соціально-економічна ситуація, безліч ментальних і моральних хвороб нашого суспільства призвели до того, що рівень злочинності серед дітей та підлітків зростає. Це засвідчили у Генпрокуратурі: за її даними, торік в Україні підлітки скоїли понад 17 тисяч злочинів. Лише за перше півріччя 2011 року кількість адміністративних порушень зросла майже на 60% (в порівнянні з попереднім роком), про що йдеться у листі «Про стан злочинності серед неповнолітніх у І півріччі 2011 р. та основні завдання органів управління освітою щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх», розміщеному на сайті МОНСМ. 80% порушників — по 14—18 років. Згідно з офіційними даними, кількість злочинів серед дітей зросла в основному за рахунок збільшення правопорушень у сфері обігу і збуту наркотиків та за рахунок крадіжок. До речі, за даними Генпрокуратури, не меншає й кількість бездоглядних дітей — торік до притулків доставили 12 тисяч. Правоохоронці вважають, що причина — в неналежній профілактичній роботі з малолітніми правопорушниками і проблемними родинами.
Як зазначають експерти, якщо дитину, яка скоїла правопорушення, жорстоко покарати, то це повністю зламає її життя: підліток, який побував за ґратами, — це вже потенційний злочинець, тому що, ввібравши в себе всі поняття зони, він переносить їх на все суспільство і не уявляє, що можна жити не обманюючи, не крадучи, не обходячи закон. Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко виступає за пом’якшення покарань дітей: він вважає, що Україні потрібно «перейти від карального правосуддя до відновлювального». Одним із найбільших недоліків нашої судової системи, на думку голови Комітету ООН з прав дитини Жана Зерматтена (Швейцарія), є недостатня практика цього відновного правосуддя, і, за його словами, «часто дітей позбавляють волі не за правопорушення, а за їхню поведінку». Все ж в Україні уже практикується ювенальна юстиція — коли діти навчаються відповідати за свої вчинки, при цьому до них не застосовують каральних методів. Про це «Дню» розповів президент Українського центру порозуміння Роман КОВАЛЬ.
— Пане Романе, нещодавно на міжнародному громадському форумі «Творимо безпечну громаду разом» ваша організація презентувала результати пілотного проекту ювенальної юстиції, який провели в регіонах. Які його результати?
— Ми презентували модель, що було апробовано в семи пілотних громадах. Найкраще її відпрацювали в Пирятині Полтавської області, Жмеринці Вінницької області, Вінниці, Івано-Франківську та в Красногвардійську АР Крим. Модель передбачає певний спосіб реагування на злочини, які вчиняють неповнолітні: основне — щоб вони мали можливість зустрітися з потерпілою стороною і обговорити наслідки того, що сталося, та взяти на себе відповідальність за виправлення завданої шкоди. Звісно, це відбувається за добровільної згоди двох сторін, якщо повнолітній визнає факт скоєного правопорушення. Також модель передбачає роботу зі шкільними закладами. Це так звані перший і другий рівні профілактики — коли в школах створюються шкільні центри порозуміння, як учні їх називають, де шкільні психологи, які є координаторами цих центрів, разом із вибраними учнями проходять навчання як посередники у вирішенні конфліктів. В подальшому вони допомагають своїм одноліткам, проводячи тренінги і відновні практики в класах, спрямовані на формування моральних цінностей в учнів.
— Я чула, що така практика є відновленням призабутого досвіду стукачів — коли навчені учні доносять старшим на своїх однокласників...
— Нині такі центри створено в 120 школах України, і в етичному кодексі посередника є принцип конфіденційності. Якщо ця людина пройшла навчання в Українському центрі порозуміння, то вона в жодному разі не може передавати інформацію. Діти виступають посередниками між своїми однолітками. Причому дорослі не запрошуються як посередники, якщо це конфлікт між дітьми. Дорослий бере участь у медіації тільки тоді, коли однією з конфліктуючих сторін виступає доросла людина. Або це конфлікт із залученням батьків чи педагогічного колективу. Якщо ж конфлікт між учнями, то посередниками є самі учні, які не доповідають потім нікому — навіть в чому полягав конфлікт. Хіба що вони скажуть координатору, було його вирішено чи ні. Практика показує, що в рамках цих пілотних моделей переважна більшість конфліктів потім навіть не доходить до дорослих, директора школи. Навпаки — в рамках проведеного дослідження директори казали, що через рік роботи цієї служби вони вже забувають, як розв’язувати конфлікти з батьками. Тобто батьки вже не чергують під його кабінетом, і навіть не виникає потреби запрошувати міліцію до школи. Також згодом стає менше цих процедур (медіацій) — тому що діти навчаються вирішувати конфлікти без втручання дорослих. Скажу ще, що достатньо сильно ця практика розвинута в Пирятині, Білій Церкві, Жмеринці, Вінниці, Івано-Франківську.
— Як ви вважаєте: дитяча злочинність зростає через те, що дорослим немає діла до проблем дітей і їх ніхто не вчить миритися?
— Згідно з офіційною статистикою, рівень дитячої злочинності знову зростає. Причин багато. Це і соціально-економічна ситуація, і відсутність системної роботи з правопорушниками на національному рівні. Фактично ми звітували про 7 громад, а в нас — 24 області, які складаються з багатьох громад...
— Які зауваження зробив голова Комітету ООН з прав дитини директор Міжнародного інституту з прав дитини Жан Зерматтен, який відвідав вашу презентацію?
— Ми запросили його розповісти про погляди Комітету ООН з прав дитини на завдання профілактики дитячої злочинності: на яких принципах вона будується, що треба брати до уваги, як враховувати в національному законодавстві, як організаційно будувати цю роботу. В тому числі він звертав увагу на загальний коментар ООН №10, в якому говориться про те, що принципи відновного підходу мають бути широко застосовані в системі ювенальної юстиції щодо дітей. Це саме той підхід, який може бути використаний в моделі профілактики. Дітям треба давати можливість якомога більшої кількості випадків використовувати альтеративні програми і виводити їхню справу з системи кримінального судочинства. Якщо, наприклад, дитина визнала свою провину і готова зустрітися з потерпілою стороною, примиритися, відшкодувати завдані збитки і щось зробити для виправлення, то в переважній більшості країн, які відповідають принципам ООН, ця справа закривається і не доходить до суду. Нап риклад, в Канаді чи Великобританії прокурор або офіцер поліції має право закрити справу, якщо дійсно відбулося примирення і є угода про виправлення.
— Чи можна вважати, що у нас запровадження відновного правосуддя зрушилося з мертвої точки?
— Зараз — так. За останні 1,5—2 роки в роботі міліції на рівні внутрішніх нормативно-правових документів з’явилося відображення цих принципів: ми бачимо орієнтацію на профілактику правопорушень замість виключно карального реагування, спрямоване на покарання і подальше ув’язнення. Хочу зазначити, що в липні цього року Україна знову буде звітувати в Комітеті ООН з прав дітей про стан дотримання прав наших дітей. Впровадження принципів відновного правосуддя має бути відображене в цьому звіті. Треба сказати, що нині система кримінального судочинства не зовсім відповідає міжнародним стандартам стосовно дітей — і щодо частоти застосування позбавлення волі як запобіжного засобу на досудовому етапі, і щодо застосування практики відновного правосуддя, і щодо кількості ув’язнень неповнолітніх. Україні є над чим працювати.
