Oсь, здавалося б, доля-лиходійка! Ти можеш бути хоч тричі народним артистом, геніальним виконавцем головних ролей на сцені академічного театру, але якщо ти не знявся в серіалі — розраховувати на народну любов марно і безглуздо. Розуміючи це, професіонали зніяковіло знизують плечима («се ля ві»!) і біжать до знімальних павільйонів.
Народний артист Росії, мхатовець Дмитро Назаров понад 20 років працює в театрі та знімається в кіно. У першому серіалі «Дрібниці життя» знявся більш як 10 років тому. Однак по-справжньому популярним він став порівняно недавно, коли країна захоплено подивилася багатосерійний бойовик «Закон», де Дмитро зіграв головну роль — суворого, але справедливого судді.
ІЗ ОСОБОВОЇ СПРАВИ ДМИТРА НАЗАРОВА
Серіал «Закон» знімався дев’ять місяців у Мінську. Режисер Олександр Веденський не бачив іншої альтернативи на роль судді Скляра: «Назаров — могутній актор!». Проте сам актор не ототожнює себе з персонажем: «Ідеальних людей взагалі не буває, як немає і абсолютних лиходіїв. У кожного своя правда. І у кожної помсти — своя мотивація. Мій герой домовився з собою, що він шанує закон. І молиться на нього. У житті так буває: ми встановлюємо для себе якісь принципи і вважаємо, що вони непорушні. А життя примушує переглядати позиції».
Зараз Дмитро знімається в третій частині «Каменської» і в третій частині «Маршу Турецького». «Мої нові герої, — каже він, — типи неприємні. Але їх по-своєму, звичайно ж, виправдовую. Граю для того, щоб не закостеніти і не залишитися в пам’яті глядачів тільки суддею Скляром.»
В Україні Дмитро буває рідко, однак, якщо запрошують на гастролі, не відмовляється. Цього разу він став гостем фестивалю сімейної пісні «Мелодії двох сердець», і я поцікавилася в актора: невже він дійсно так любить пісню, що кинув всі справи і примчався виступити разом із дружиною Олею на сцені Палацу «Україна»?
— Просто мені цікаво бувати в Україні, і я використовую будь-який привід, щоб приїхати. Останній раз у Києві був кілька років тому на гастролях із Малим театром, і мене цікавить: що змінилося відтоді? Чуток багато, публікацій у ЗМІ — також, але хотілося все побачити своїми очима. Київ просто вирує, живе не схожим на жодну столицю світу життям.
«МЕНІ Б НЕ ХОТІЛОСЯ БУТИ КОМУСЬ СУДДЕЮ»
— Нині на запрошення Олега Павловича Табакова ви працюєте у МХАТі. Але загальний ваш театральний стаж досить великий, а ось народна любов прийшла до вас зовсім недавно — після телесеріалу «Закон». Самі ви як ставитеся до власної «серіальної популярності»?
— На жаль, часи, коли Качалов йшов по вулиці і всі з ним віталися, знімаючи капелюх, — давно в минулому. Можна запитати у будь-якого театрального актора про різницю між кіно і театром, і він вам скаже: цікавіше, важче — у театрі, але й менше платять — там же. Проте МХАТ в цьому дещо відрізняється від іншої театральної трупи — у нас зарплати більші.
— Табакова дуже багато хто докоряє за те, що він, будучи художнім керівником МХАТу і «Табакерки», по суті, сидить на «двох стільцях». Крім того, актори старшого покоління ставлять йому в провину звільнення людей, які проробили в театрі десятки років… Як, на вашу думку, чи можливо ефективно керувати кількома настільки великими та відомими колективами, не порушуючи інтересів жодного з них? Кажуть, Олег Павлович активно залучає на мхатівську сцену акторів із «Табакерки».
— Я не знаю, на скількох «стільцях» сидить Табаков. Може, навіть не на двох, а на трьох чи чотирьох. Річ не в цім. Табаков, хоч і немолода людина, але досить енергійна, з гарними зв’язками, знанням театрального світу. Він — прекрасний менеджер. Якщо говорити конкретно про мхатівську ситуацію, то глибоко я в неї ще не вникав, але, наскільки я знаю, у нас готується кілька прем’єр: на всіх трьох сценах кипить робота. Табаков замовляє нові п’єси талановитим драматургам. А те, що актори з «Табакерки» грають на мхатівській сцені… Ну і що? Свіжа кров часто йде на користь колективу.
— Все-таки різні естетики…
— Я, наприклад, грав у Малому театрі, тепер — у МХАТі. Актор постійно повинен працювати. Інакше можна втратити форму.
— А вивіска «Академічний» на фасаді МХАТу сьогодні передбачає наявність школи, традицій чи це вже тільки жест у бік минулого?
— Звичайно, в театрі традиції шанують і школа зберігається. Особливо це видно в училищі, яке існує при МХАТі.
— А вам би хотілося викладати?
— Тут питання не в «хочеться — не хочеться». Я багато разів думав про це і щоразу розумів, що це колосальна відповідальність. Знаєте, я вважаю, що все ж не маю права розпоряджатися чужими долями. Пригадайте, Леоніда Куравльова тричі виганяли з інституту. Мені б не хотілося бути комусь суддею чи порадником. Хіба що в приватному порядку.
«КОЖЕН КОПАЄ СВІЙ ГОРОД»
— Багато художніх керівників театрів не люблять, якщо їхні актори працюють на стороні. Як О. Табаков ставиться до зйомок акторів у кіно?
— Досить лояльно. Єдине, що під час зйомок ви не отримуєте в театрі зарплату. По-моєму, цілком розумне рішення.
— Ну, в такій утраті горя мало…
— Даремно ви так думаєте. У МХАТі мінімальна зарплата актора — я сам це нещодавно дізнався з якогось інтерв’ю — $ 300. Немалі гроші в наш час, правда? Тим більше для артиста-початківця.
— Що сьогодні важливіше для артиста — талант чи працездатність?
— Сто років тому 90% успіху вирішувала зовнішність. Сьогодні зовнішність відіграє набагато менше значення, на перший план вийшли здібності, в тому числі й здібність до «самопіару».
— Актор завжди бажає подобатися — режисеру, глядачам, натовпу на вулиці. Жіноче бажання, чи не так?
— Частково. Хоча погодитися з тим, що у нас жіноча професія, не можу. Ніхто з моїх друзів ніколи особливо не старався сподобатися начальникам від кіно, не бігав по кіностудіях і не просовував голову у двері: «А що ви тут робите? Про мене не згадували?». Кожний, в тому числі і я, копає свій город.
— Але вам подобається, що стали впізнавати на вулиці?
— Подобається. Дехто удає, що не взнав. Але актора важко обдурити — це професія підтекстів.
«ПРО ДЕЯКІ НАШІ БАТАЛІЇ СУСІДИ ЧУДОВО ОБІЗНАНІ»
— Актори часто махають руками: дружина — актриса?! Боронь Боже! Ваша дружина — саме той випадок. Як уживаєтеся в «одному барлогу»?
— Чудово! Єдине, що кількість наших «емоційних витрат» перевершує масштаби нашої квартири і про якісь наші баталії та суперечки сусіди чудово обізнані. Але це нічого не означає, просто така акторська природа: без темпераменту на сцену не беруть. Ні, ми звичайно, не б’ємося, але пошуміти можемо. Крім того, ми чудово знаємо проблеми одне одного і охоче йдемо назустріч. Наприклад, коли півтора року тому у нас народилася Катя, я готувався до прем’єри «Отелло». Фізично дуже втомлювався, квартира маленька, і дружина взяла на себе всі турботи про дитину.
— Безсумнівно, у вас тепер багато шанувальниць. Які жінки вас приваблюють?
— Головне — розум і почуття гумору. Людина, осяяна розумом, не може бути негарною. Вона ж світиться зсередини. А дурна жінка, навіть якщо вона дуже красива, дуже швидко втомлює.
ДОВIДКА «Дня»
Народився 1957 року. Закінчив Вище театральне училище ім. М.С. Щепкіна 1980 р. З 1980 по 1995 рр. — актор Малого театру. На цій сцені зіграв ролі Ахова — «Не все котові масниця», Васька Шустрого — «Гаряче серце» О. Островського, Данила-Майстра — «Кам’яна квітка» В. Бажова, Меженіна — «Берег» Ю. Бондарєва, Федора Івановича — «Лісовик» А. Чехова. Заслужений артист Росії. Дмитро пішов з Малого театру, бо, як пояснює, був мало запитаним. Хоча багато хто вважав, що за мірками Малого він був зайнятий нормально. Коли режисер Борис Морозов прийшов у Театр Російської армії і покликав його за собою, Назаров пішов у пошуках кращої акторської долі. Тими самими причинами керувався, коли переходив до МХАТу. Фанатично працездатний, знімається в серіалах, лауреат престижної театральної премії «Золота маска», пише вірші.
