Музична вистава за піснями «ABBA» вперше з’явилася на лондонській сцені 1999 року. А дев’ять років потому з легкої руки сценаристки Кетрін Джонсон, яка об’єднала понад 20 пісень «ABBA» наскрізним сюжетом, вигук «Ой, мамонько!..» матеріалізувався у фільм-мюзикл про долю немолодої дами.
«Mamma Mia!» виходить, устигнувши зібрати за літо у США та Європі $309 млн. — не величезну, та за теперішніх часів рекордну для кіномюзикла суму, пише gzt.ru.
Донна (Меріл Стріп), екс-солістка першого в світі дівочого поп-гурту і власниця готелю на зеленому грецькому острові, 20 років ухиляється від питань доньки Софі (Аманда Сейфрід) про її батька. Напередодні весілля Софі знаходить щоденник матері, на сторінках якого за дев’ять місяців до її народження послідовно з’являлися такі собі Білл, Сем і Гаррі. Причому щоденникові фрагменти про кожного закінчувалися сором’язливими крапками. На запрошення Софі три герої нотаток приїжджають до готелю її матері.
У фільмі звучать усі найвідоміші пісні ABBA, за винятком хіба що «Happy New Year», яка зовсім уже не пасує до залитого сонцем Середземномор’я. На радість шанувальникам гурту фортепіанний програш із «Dancing Queen» витинає Бенні Андерссон у костюмі морячка. Натомість людям, котрі ставляться до творчості шведського квартету стриманіше, ймовірно, не сподобаються зведені до мінімуму паузи: ледве вимовивши репліку, герої фільму знов або співають, або пускаються в танок. Однак сяюча від задоволення виконавиця головної ролі легко примиряє і з цим.
Вокальні дані Меріл Стріп знайомі глядачам ще з фільму «Компаньйони»: там у її виконанні звучали кантрі-куплети. У «Mamma Mia!» набір проспіваних нею композицій складається в типовий сюжет про жінку за сорок. Такий собі варіант «Сексу у великому місті», де панночки, проживши бурхливу молодість і потім подорослішавши, також стурбовані ідеєю сімейного щастя.
За бажання можна насолодитися пікантністю ситуації: всі чоловіки Донни були зосереджені в одному літі, що давно лишилося в минулому і після якого була тривала перерва. Втомившись від туги й самотності, героїня навіть демонструє подругам дриль — найбільш мужню річ, яка є у її домі. Та ось життя матері-одиначки, виведене з берегів безвідповідальною витівкою дочки, нарешті починає іскритися: то підлітковий мандраж (у пісні «Mamma mia!»), то сумні прозріння зрілості (у пісні «Winner takes it all»).
Вся ця дражлива, здавалося б, ситуація, проте, вирішується полюбовно. Батьки, які 20 років не підозрювали про існування доньки, співають навперебій і без жодного примусу готові виплачувати заборгованість з аліментів.
Пірс Броснан, який не втратив Бондівської виправки, вокально висловлюється двічі. І тембр його слабенького баритона повністю згладжує контраст між ним і двома іншими претендентами на батьківство — боязким металістом, який перекувався в білий комірець, роль якого виконав британець Колін Ферт, і бродягою-письменником, котрий остерігається близьких стосунків більше, ніж власної тіні, зіграним шведом Стелланом Скарсгардом.
Втішно, що кожний із новоспечених татусів знаходить переконливий доказ саме на свою користь. Але зрозуміло й те, що «трійчатка» батьківської любові, яка несподівано впала на голову юної нареченої, приводить Софі до доволі розумної думки: роки, проведені в неповній сім’ї, були зовсім не такі й погані. І взагалі, крім пошуків рідні, на світі існують більш захоплюючі заняття. Ось чому, виспівуючи «I have a dream» у манері молодіжного клона «ABBA — Teens», енергійна дочка з нареченим зрештою тікають від усього цього тарарама якомога далі.
