Iнколи знавці закулісного життя висловлюють припущення про містичний зв’язок біографій акторів та героїв, яких їм судилося зіграти в театрі. А жадоба влади, властива багатьом коронованим особам, не може не позначатися на характерах і особистостях тих, хто регулярно одягає корону, хай навіть у світлі театральних софітів. Зараз розпочався новий сезон у Національній опері України. І, знову зустрічаючись з улюбленими солістами, ми ризикнули прослідкувати за деякими цікавими паралелями в їхніх долях і долях тих можновладних персонажів, яких вони часто-густо втілюють на оперній сцені…
Михайло ДІДИК уже звикся із роллю Герцога Мантуанського в опері Верді «Ріголетто». Не секрет, що сюжет цього твору виник на основі драми Віктора Гюго «Король бавиться». Але в тодішній Італії було неможливо написати оперу, в якій самодержець виступав би як відверто негативний персонаж. Тому йдеться про герцога. Це жуїр, який поспішає жити, не обділяючи себе благами та втіхами, які дарує нам швидкоплинне земне існування. Він здатний полонити всіх жінок підряд і дарувати їм своє кохання, не обтяжуючи себе відповідальністю. У київській постановці цієї опери Герцог навіть приймає ванну. Враховуючи протяги, які інколи «овівають» наших співаків на сцені, виступ тенора в «Ріголетто» можна вважати мужнім вчинком. Але Дідик — не лише український, а й «міжнародний» Герцог. Для співака звично бути в усьому першим і найкращим. У Національній опері Дідик уже перетворився на справжню зірку першої величини. На початку свого артистичного шляху на оркестровій репетиції «Пікової дами» стався кумедний випадок. На запитання Томського «Скажи мне, Герман, что с тобою? Ты нездоров?», Михайло Дідик (Герман) мав відповісти «Я здоров». Але раптом співак помилився і чомусь відповів «Я богат». Так певною мірою Михайло передрік свою долю… Крім того, Михайло Дідик не міг би пожалітися на байдужість протилежної статі до себе. Отже, всі ці факти беззастережно свідчать про те, що між вердіївським герцогом і Михайлом є чимало позитивних спільних рис. Але підступність і байдужість, на щастя, відсутні в характері співака…
Тетяна ПІМІНОВА час від часу з’являється перед глядачем у вигляді грізної і владної Амнеріс, дочки єгипетського фараона. Це один із провідних образів вердіївської «Аїди». Щоправда, можновладна Амнеріс виявилася нездатною лише один раз — їй так і не вдалося панувати в серці свого коханого. Інтригами і провокаціями вона довідалася про свою суперницю. У душі Амнеріс вирували настільки сильні пристрасті, що вона виглядає не менш значущим персонажем у опері, ніж сама Аїда. Для кожного меццо-сопрано партія Амнеріс — це мрія усього життя. Вона дозволяє бодай на один вечір відчути себе безмежно владною жінкою. У житті Тетяни Пімінової не було таких карколомних катаклізмів на особистому фронті. Вона є щасливою дружиною і матір’ю. Але життя артиста — це неминуча можливість подумки одягати на себе чужі маски. Образ Амнеріс Тетяна творить за принципом «від протилежного». Цей образ надзвичайно екзотичний і залишає за виконавцем свободу в виборі виразних засобів. Адже ми навряд чи достеменно знаємо, якою була хода, манери, жести фараонівської дочки. Тут уже треба підключати власну фантазію. Але безперечно і те, що на сцені актор проживає конфліктні ситуації, користуючись своїм життєвим досвідом. Адже з плином сторіч людське кохання, пристрасть і туга залишилися без змін. До речі, одного разу Тетяні довелося проспівати цю важку партію саме тоді, коли вона була на сьомому місяці вагітності! Таким чином, дочка Тетяни Марійка, якій зараз іде другий рік, побувала на оперній сцені ще до свого народження.
Ірині ВЕЖНЕВЕЦЬ судилося створити образ її величності королеви Єлизавети Валуа в опері Верді «Дон Карлос». Єлизавета була не лише оперним персонажем, а й історичною особою — третьою дружиною іспанського короля Філіпа II. За сюжетом опери, що повторює справжні історичні перипетії, вона була безнадійно закохана в сина свого чоловіка від попереднього шлюбу. Годі й казати, що через це її життя при дворі супроводжувалося пекельними муками. Жіночність, вразливість, чарівлива слабкість, здатність віддатися на волю власних почуттів — усі ці якості притаманні не лише королеві Єлизаветі, а й… Ірині Вежневець, яка втілила її образ на оперній сцені! Звичайно, Ірина не походить з родини Анрі Другого і не вирішує долю Європи, як її оперна героїня. Але, поза будь-яких сумнівів, щось поєднує цих двох жінок — вони обидві живуть почуттями і змушені боротися за своє особисте щастя та й за місце під сонцем… Щоправда, біографія співачки позбавлена таких примхливих казусів, які переслідували монархиню. Ірина дуже любить свою доньку Настю і за складом своєї натури навряд чи погодилася б сімейне щастя принести в жертву якимсь державним інтересам. Але є ще одна риса, яка дивовижним чином продовжує низку збігів. Ірина Вежневець є дуже шанованою і добре відомою саме… в Іспанії! Там їй завжди раді, вона дуже часто (майже щороку) гастролює в цій країні, добре знає іспанську мову. На сьогоднішній день ім’я Ірини Вежневець краще відоме за кордоном, її гастрольна «географія» охоплює понад півтора десятка країн. До речі, є всі підстави стверджувати, що протягом цього сезону «Дон Карлос» знову побачить світло рампи на київській сцені...
Геннадій ВАЩЕНКО нещодавно постав перед глядачем у партії непохитного імператора Наполеона в прем’єрі «Війни і миру» Прокоф’єва. Цю партію він уже виконував і на гастролях у Швейцарії. Все це відбулося настільки успішно, що відтепер Геннадій, схоже, стане беззмінним виконавцем ролі Наполеона. Як це не дивно, але в біографіях співака й історичного персонажа прослідковуються вражаючі збіги. Обидва спочатку виявили схильність до військової кар’єри. Але Геннадій співав навіть у армії. Його військова служба була цілковито пов’язана з музикою — він служив у Києві, в ансамблі КВО. Втім, на цьому «військова» кар’єра співака не зупинилася. Ще до приходу до Національної опери за плечима у Геннадія чималий досвід виступів на сцені, адже він протягом семи з половиною років працював в Ансамблі пісні і танцю МВС України. Можна сказати, що Геннадій — сильна особистість. Партія Наполеона в його репертуарі з’явилася нещодавно. Таким чином, від старшого лейтенанта Геннадій зробив запаморочливий кар’єрний стрибок, одразу ставши навіть не генералом, а імператором-полководцем. Тепер під час вистави йому за мізансценою доводиться відфутболювати ногою гарматне ядро, яке падає біля його ніг. Адже пиха не дозволяє монарху нахилятися. Хоча надто глибоко вживатися в образ Наполеона небезпечно: можна й справді увірувати в свою винятковість і дійти до клінічних наслідків. Сподіваємось, що Геннадію це не загрожуватиме. Єдине, в чому можна бути певними, — це те, що Геннадій не збирається найближчим часом усамітнюватися на острові Святої Єлени…
