Швейцарська газета Le Temps опублікувала статтю, в якій її автор Норман Манеа міркує про злободенність роману Сервантеса «Дон Кіхот».
Політична пародія Сервантеса прочитується в історії Східної Європи ХХ сторіччя, вважає автор. Її унікальна живучість та мова прокладають, наприклад, собі дорогу в творчості радянського автора Андрія Платонова: будучи комуністом, він вважав себе чесним пролетарським письменником. Сталін називав його «наволоччю» і «балаганником», примушуючи жити як у пеклі.
«Карнавальна одіссея тоталітаризму Платонова описує світ болю, туги та слухняності на похмурому шляху до недосяжного раю. Комуністичний рицар, цей новий «рицар сумного образу» — отакий проінформований ідіот, засліплений своєю вірою в ірреальне і жорсткою політичною ортодоксією, — вважає Леніна новим Мойсеєм. Він сідлає Росінанта — Пролетарську Силу і закохується в мертву Розу Люксембург, яка виступає в ролі Дульсинеї», — цитує Манеа NEWSru.com.
Великому роману «Дон Кіхот» виповнилося 400 років — це шедевр, автор і герой якого здаються нам молодшими за нас. Дійсно, в серці Дон Кіхота ми знаходимо щось важливе, що ми знали ще до того, як навчилися читати, але що стає невід’ємною частиною нашої природи лише після того, як ми закінчуємо цю захоплюючу подорож. Це риса, яка вказує на велич письменника.
У своєму бурлескному ставленні до людства Дон Кіхот і Санчо Панса є найбільш клоунадною літературною парою у світовій літературі, вважає Манеа. За чотириста років Дон Кіхот і Панса не могли не породити таку безліч послідовників, серед яких — незліченні клоунські дуети «пана та слуги». Вся історія цирку будується на цій моделі: Білий клоун, пихатий і сповнений власної гідності, — й дурник Август, що принижено приймає ляпаси від свого гордовитого партнера.
«Комуністичний маніфест сповіщав про привида Великої утопії, який вештався континентом, але він не попередив нас про тиранію. Довірливий Санчо Панса повинен був сприйняти брехливу догму революції як право вести війну проти всіх. За мрією про прогрес людства ховався фарс, який поламав життя не одній людині, як в романі Сервантеса, але й цілій армії клоунів, які уявили себе місіонерами. Ця мрія занапастила цілі покоління», — пише Манеа.
«На карнавалі сьогоднішнього вільного ринку, здається, явним стає лише скандальне, але немає нічого настільки скандального, щоб залишитися в пам’яті. Ми шануємо Сервантеса в епоху, в якій ми змушені уживатися, як із повсякденністю, з жахливими реаліями — релігійним фанатизмом і тероризмом, політичним маніпулюванням, какофонією перекрученого спрощенства, агресивним поєднанням нового месіанства та донкіхотського засліплення, яке посилюється. Але поки ми шануємо Сервантеса, можливо, не все ще втрачено», — резюмує автор (переклад на сайті Inopressa.ru).
Три роки тому кращим літературним твором в історії людства було визнано роман Сервантеса «Дон Кіхот». Спеціальне опитування проводив Нобелівський інститут в Осло.
До складу журі входили найвідоміші письменники сучасності, представники 50 національностей. Їм запропонували оцінити «Іліаду» та «Одіссею» Гомера, кілька п’єс Шекспіра, «Війну і мир» та «Анну Кареніну» Льва Толстого, кілька романів Достоєвського, Габріеля Гарсіа Маркеса, книги Фолкнера, Кафки й інших письменників.
Роман «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчеський» був написаний відомим іспанським письменником-гуманістом епохи Відродження Мігелем де Сервантес Сааведра в 1605—1615 рр., причому друга частина роману була написана Сервантесом на десять років пізніше першої. Твір є пародією на рицарський роман.
