Говорячи про коней, ми нерідко вживаємо слова "відданість", "шляхетність". Якщо замислитися, не відразу відповіси, кому здебільшого притаманні такі чудові риси - безкорисливій тварині чи "придушеній" обставинами життя людині. Та одне здається безсумнівним: якщо людина і кінь поряд, вони мимоволі ушляхетнюють одне одного. Історія Дубровського конезаводу, що на Полтавщині, тому свідчення. Утім, судіть самі.
Під час Великої Вітчизняної війни фашисти вивезли частину коней до Німеччини. Серед них була красуня Хільда. Вона дозволяла себе осідлати, слухняно виходила на пряму іподрому, розганялася, а на повороті, різко скинувши із себе вершника, забивала його на смерть. Так повторювалося вісім разів! Нарешті, протверезівши від азарту змагання з твариною, оскаженілі фашисти викололи кобилі очі. В історію Дубровського конезаводу неприборкана коняка увійшла як Сліпа Хільда. А історію цю розповів завідуючий заводським музеєм Василь Маркович Василькін. На початку 50-х він, сільський хлопець, їздив до далекого Ленінграда і днями просиджував у архівах, відшукуючи витоки конезаводу, по крихтах збираючи матеріали для музею.
Коли після перемоги коні повернулися додому, Сліпу Хільду обійняв наїзник Стасенко і гірко заплакав. Це була зустріч особистостей. Михайло Дмитрович Стасенко - видатний майстер-наїзник, який приніс славу вітчизняному конярству. За більш як 60 років роботи з рисаками він виграв п'ять Дербі у Москві. Встановив 30 всесоюзних рекордів. Виграв шість тисяч призів. Наїздив на бігових доріжках іподромів 1339200 км. Його намагалися переманити до Америки, обіцяли величезні гроші. Проте талановитий самородок до глибокої старості випробовував дубровських коней на Московському іподромі. Помер він 1958 року в рідній Дубровці...
Тему "коні-особистості" порушив головний коняр, зоотехнік Аркадій Лобунець. По суті, сказав він, конезаводи знаходяться приблизно на одному рівні. Але часом доля підносить тому чи іншому подарунок - народжується "зірка". Багато славних імен у Дубровського конезаводу - видатних коней-спортсменів і плідників. 1996 року тут народився знаменитий Піон. У чотирирічному віці він виграв у Москві головний приз серед орловських рисистих - приз "Барса" - заснований на честь виведеного графом Олексієм Орловим коня, який став родоначальником орловської породи. А за красу Піона заснували приз вже на його честь.
У стайнях плідників порядок ідеальний. Господарює тут Катря Лубеник. До своїх вихованців ставиться, як до дітей. Знає характер кожного. Утім, для Дубровки це не дивно. Тут кожен знає кожного коня. Зате ніхто не знає межі між своїм та загальним. У хорошому розумінні. Життя старих і малих міцно пов'язане з кіньми. Ось зупинилися жінки в парку. Про що вони говорять? Не повірите! - чи тримається ще температура у новонародженого лошати... Настає час виганяти зі стаєнь коней на відкритий нічліг. Зграйка дітлахів супроводжує своїх улюбленців. Серед них напевно є майбутні знамениті наїзники. А в тому, що Таня Спіца колись примножить славу Дубровки, не сумнівається ніхто. Їй 15 років, але вона днями тренується на іподромі поруч із наїзниками-чоловіками. Результат - у традиційних Дубровських Перегонах вона стала переможницею.
Великий князь Дмитро Костянтинович Романов, маючи на меті "створити розсадник російських порід верхових та рисистих коней", 18 січня 1888 року заснував Дубровський кінний завод. Усе тут підпорядковувалося головній справі, створювалося заради головної персони - коня. Минуло понад століття. Однак так само радують око красиві оригінальні будівлі, шумлять в парку вікові дерева, пишно буяють трави на іподромі... Усе зберегли люди. Не змогли вберегти лише церкву. Рівної їй за красою не було в околі. Але 1936 року її розібрали.
От уже рік Державний Дубровський конезавод не одержує зарплатні. Допомагає натуральне господарство. Коні ситі. А люди, якщо потрібно купити дитині одежину і потрібні гроші, ідуть до свого директора Всеволода Олександровича Двуголова - щось придумає. Він справжній господар. Вирощує конезавод і зерно, і овочі, пасіку має, кумис виробляє.
На дзвіниці лошатника, найкрасивішої будівлі Дубровки, звили гніздо лелеки. Це оберіг дубровців. Символ їхньої слави і добробуту. Дубровці вірять, що їхні коні, які прославляли царську Росію, колишній Союз, прославлять і Україну. От лише уваги держави до майбутніх чемпіонів вони поки не відчувають. На жаль...
