Ігри, в які грають люди...
Так називається одна із праць відомого психолога зі світовим ім’ям Еріка Берна. Йдеться про ігри, які вигадують собі люди і які, у свою чергу, зумовлюють їхню поведінку, соціальні ролі й статуси, впливають на все їхнє свідоме життя.
До таких ігор, на мій погляд, належить і «Гра в «Динамо». Точніше, феномен футбольного клубу, про який у 12-серійному документальному проекті каналу «1+1» і розповідає Сергій Долбілов. Прославлений український спортивний бренд розглядається в серіалі не тільки в контексті футбольних досягнень, але й у широкому суспільно-політичному ракурсі як невід’ємний елемент «Великої гри».
«Гра» вийшла багатоплановою. Футбольний м’ячик «Динамо» пролетів над головами багатьох людей — спортсменів, тренерів, уболівальників, функціонерів і фанатів. І в історії нашої країни він забив не один чудовий гол.
Авторам проекту вдалося через історію футбольного клубу розповісти нам про історію держави. Цей спортивно- історичний серіал було цікаво дивитися людям різного віку, статі й соціальних звань. При цьому навіть жіноча аудиторія каналу «1+1» не залишилася байдужою до «Гри в «Динамо». Суджу по собі. Бо в кожного з нас — своя гра, але одна країна, і те, що в ній і з нею відбувається, стосується всіх нас, її громадян, її глядачів — телевізійних, футбольних і політичних сучасників-споглядачів. Феномен і клубу «Динамо», і «Гри в «Динамо», по-моєму, полягає в тому, що футбольна гра, як ніяка інша масова акція (принаймні в нашій країні), не здатна так об’єднати й згуртувати людей, ввести їх в екстаз, примусити переживати бурю емоцій, вивести зі стану спокійної байдужості. Як на стадіоні, так і по телевізору…
І я люблю «Динамо»!
Останнім часом стало «модним» лаяти головного тренера динамівців та збірної Валерія Лобановського. На жаль, не уникнули цієї спокуси й автори документального телесеріалу «Гра в «Динамо» (режисер і ведучий Сергій Долбілов, канал «1+1»). Пам’ятаєте, як у Володимира Висоцького: «...комментатор из своей кабины кроет нас для красного словца...» Саме так, «для красного словца», коментатор НТВ-плюс Володимир Маслаченко висловлює, по-моєму, абсурдні претензії до знаменитого тренера.
Утім, вустами інших учасників фільму сказано так багато гарного про яскраве й складне життя Лобановського у футболі, що репліка московського коментатора після перегляду й зовсім забувається. А залишається почуття вдячності творцям серіалу за схвильовану розповідь про чудову київську команду «Динамо», яка, порушивши гегемонію московських клубів, уперше завоювала 1961 року золоті медалі першості СРСР. І відтоді зусиллями декількох поколінь футболістів, тренерів, функціонерів команда протягом тридцяти років була однією з найсильніших у Союзі, а протягом останніх 10 років є флагманом футболу незалежної України.
Звичайно ж, відобразити, нехай і в 12-серійному фільмі, історію «Динамо» за останні сорок років архіскладно. Але автори, по-моєму, з честю справилися із цим завданням. Копіткий добір кінохроніки минулих років та особливе вміння «розговорити» співрозмовника дали їм можливість не тільки відобразити найзначніші віхи в історії команди, але й розповісти про долі деяких найвідоміших футболістів і тренерів, про якісь риси їхніх характерів, оповісти про невідомі «закулісні» події...
Думаю, для глядачів стало справжнім відкриттям твердження Леоніда Буряка, що найрезультативніший гравець радянського футболу Олег Блохін під час матчів був страшенним егоїстом, який дуже переживав, коли м’ячі забивав не він, а його партнери. Можливо, тому він і забив найбільше...
...Цікава й розповідь колишнього секретаря ЦК КПУ Якова Погребняка про претензії деяких членів Політбюро ЦК КПРС із приводу завжди безкомпромісної гри динамівців проти московського «Спартака» й з приводу «шкоди» (як вони вважали), завданої Лобановським радянському футболу...
...Завжди переконливий у своїх міркуваннях найзавзятіший ініціатор відродження «Динамо» в 90-ті роки, а нині почесний президент клубу і президент ФФУ Григорій Суркіс так багато робить для становлення українського футболу. Причому переконливий Суркіс не лише тоді, коли веде мову про приємні речі (повернення Лобановського в клуб або визнання «Динамо» у футбольній Європі), але й коли веде мову про драматичну для клубу «історію з шубами»...
Так само, як герої й глядачі їхнього фільму, переконливі у своїй постійній любові до «Динамо» й автори кінооповіді. Думаю, не погрішу проти істини, якщо зроблю припущення, що прем’єрний показ серіалу «Гра в «Динамо» сприяв аншлагу на НСК «Олімпійський» під час матчу плей-офф Україна — Німеччина.
І я люблю «Динамо»!
