Кращим фільмом фестивалю головне журі визнало драму «Подих» (Австрія). Режисер Карл Марковіц, колишня зірка серіалу «Рекс», отримав Гран-прі, статуетку «Скіфський олень», диплом та 80 000 грн.
Приз за найкращий повнометражний ігровий фільм та 2500 дол. присудили фільму «Акації», режисер Пабло Джорджеллі (Аргентина, Іспанія); заохочувальний диплом — «Кімнаті самогубців», режисер Ян Комаса (Польща).
Приз за найкращий короткометражний ігровий фільм та 2500 дол. дісталися «Втечі» (режисер Віктор Карей, Іспанія); заохочувальний диплом — «Дівчині та мисливцю» (Ядвіѓа Ковальська, Швейцарія). Приз за найкращий студентський фільм та 2500 дол. розділили фільми «Корал», режисер Іѓнасіо Чанетон (Аргентина), і «Мотузка та кров», режисер Куба Чекай (Польща); дипломами за найкращу анімацію й за найкращий документальний фільм заохотили «Галерею» Роберта Проха (Польща) й «Опівночі» Клари Тасовської (Чехія). Приз імені Іва Монтана найкращому молодому актору/актрисі та 1000 євро отримала Алісія Вікандер — виконавиця головної ролі у фільмі «Піднесення» (Ліза Ланѓсет, Швеція).
Журі національного конкурсу «Панорама українського кіно 2010-2011» віддало диплом за гостроту авторського висловлювання фільмові «Хворісукалюди» (режисер Юрій Речинський), диплом за виразну кінематографічну мову — «Крові» Ірини Правило, а головний приз національного конкурсу і премію 20 000 грн. — «Глухоті» Мирослава Слабошпицького.
Журі міжнародної федерації кіноклубів FICC присудило Приз «Дон Кіхот» «Молитві» (Емма Бальказар, Данія), а особливі відзнаки — «Фактору Фелліні» (Мирослава Хорошун, Україна) та «Коралу», режисер Іѓнасіо Чанетон (Аргентина). Екуменічне журі заохотило своїми призами повнометражну картину «Маленька кімната» (режисерки Стефані Шуа та Веронік Реймон, Швейцарія) і короткометражку «Захисти націю» (Кендіс Рейсер, Південна Африка-Німеччина). Журі міжнародної федерації кінопреси ФІПРЕССІ присудило головний диплом фільму «Подих», а Приз глядацьких симпатій отримав «Париж-Шанхай», режисер Томас Кайе (Франція). Нарешті, від власне фестивалю «Молодість» були відзначені режисерка фільму «Поза грою» Наталя Пятигіна та виконавець головної ролі в фільмі «Rock’n’Ball» Дмитра Приходька Олексій Мінько.
Загалом під час «Молодості-2011» на великому екрані були показані понад дві сотні фільмів. У конкурсі студентських фільмів взяли участь 26 фільмів із 17 країн, у конкурсі короткометражок — 23 фільми з 19 країн, у конкурсі повнометражних фільмів — 12 із 12 країн, у національному конкурсі «Панорама українського кіно 2010—2011» — 21 фільм. Вперше за час існування фестивалю до участі в студентському та короткометражному конкурсах прийняті фільми на цифрових носіях.
«Українські прем’єри»; French Connection; «Німецька хвиля»; «Нове російське кіно»; «Скандинавська панорама»; «Польська школа анімації»; «Програма польського документального кіно»; «Довгі ночі короткого метру: Німеччина»; «Довгі ночі короткого метру: Франція«». Фестиваль фестивалів — глядачам було з чого вибирати. Студенти й кінематографісти-початківці мали змогу відвідати майстер-класи відомих митців із різних сфер кіно.
Окремо слід відзначити такі спеціальні події, як мультимедійний перформанс «Портрети», «Маня. Історія працівниці тютюнової фабрики» — спеціальний кінопоказ німого фільму, де зіграла легендарна Пола Негрі у супроводі камерного оркестру, або ретроспективу відомої французької акторки Сандрін Боннер.
Що ж до конкурсів, то в оглядах студентських та професійних короткометражних стрічок вистачало цікавих робіт, однак, зрештою, вагомість будь-якого фестивального змагання визначається за повнометражною категорією.
Цього року в головній номінації переважали камерні, сімейні драми, чиї сюжети рухалися різними ступенями нещастя героїв. У «Лічених днях» (режисер — Піа Штрайтманн, Німеччина) гине відома письменниця, дружина й мати, і тепер батькові та дітям доводиться не тільки організувати гідне поховання, а й спробувати налагодити стосунки. У «Вулкані» (Рунар Рунарссон, Ісландія, Данія) літній шкільний прибиральник, вийшовши на пенсію, мучиться не тільки з недружною родиною, але й із дружиною, яку розбив параліч. У «Шалено щасливій» (Анн Севітскі, Норвегія) негаразди одразу в двох домах призводять до низки скандалів і зрад. У «Маленькій кімнаті» (Стефані Шуа, Веронік Реймон, Швейцарія) молоде подружжя намагається впоратися з втратою дитини.
Недоліки цих картин також спільні. Режисерам явно не вистачало дихання, аби витримати сюжет — у другій половині фільми починали «сипатися», втрачали динаміку, актори губили стрижень ролі та вдавалися до штампів, загалом же історії скочувалися до стандартних, майже телевізійного формату, мелодрам.
На жаль, не стала подією «Земля забуття» (Міхаль Боѓанім, Франція-Німеччина-Польща-Україна). На фільм покладалися великі надії через те, що Міхаль Боганім добре знайома з українськими реаліями, її талант здобув схвалення на тій-таки «Молодості», а головну роль грала уславлена Ольга Куриленко. На жаль, сюжет і герої виявилися нежиттєвими. Знято все добре, помітний професіоналізм оператора, але є проблема з акторами, більшість яких грає посередньо або з надмірним надривом, говорить з акцентом як російською, так і українською; розчарувала і Куриленко в драматичному амплуа. В самому сюжеті чимало непогодженостей, діалоги звучать штучно.
«У дзеркалі» (Неѓар Азарбаяні, Іран) — типовий зразок іранського соціального кіно. Помітно, що для режисера зняти фільм про двох жінок, що кидають виклик усталеним ісламістським нормам — одна працює водієм таксі, інша поводиться, як чоловік, — було справжнім громадянським вчинком. Враховуючи те, як в Ірані вчиняють з незалежними режисерами, можна лише побажати удачі Азарбаяні — однак сміливість намірів не обов’язково сприяє художній якості, а цим фільм похвалитися не може.
У фільмі «Піднесення» (Ліза Ланѓсет, Швеція) 20-річна Катаріна, мешканка зубожілого передмістя ЃетеборҐа, колишня порномодель, натрапляє на кліп «Реквієма» Моцарта в інтернеті. Дівчину зачаровує звучання класичної музики. Прагнучи відшукати інше «я», вона влаштовується на роботу адміністраторки в концертній залі, залишає свого хлопця, відвертається від матері-пияки й старих друзів та починає зустрічатися зі старшим за неї одруженим диригентом на ім’я Адам. Все було б добре, однак режисерові знов-таки не вистачає снаги зробити з перерахованих подій хороше кіно.
«Кімната самогубців» (Ян Комаса, Польща) — претензія на молодіжний субкультурний фільм про емо-самогубців, однак результат — млява сльозлива мелодрама з погано намальованими вставками комп’ютерної анімації.
На щастя, ближче до кінця фестивалю з’явилися гідні претенденти на головні нагороди, що, зрештою, й підтвердило журі.
«Бичара» (Майкл Р. Роскам, Бельгія-Нідерланди) — психологічна драма в оболонці кримінального трилера. Історія про звичаї та життя так званої гормональної мафії, котра пустила коріння у тваринництві Бельгії, виявляється сумною, навіть трагічною оповіддю про людину, котра до скону намагається компенсувати завдане їй у дитинстві каліцтво надмірною, «бичачою» силою. У стаді корів, накачаних, як і він, гормонами, Джеккі — головний бик, «бичара», настільки ж штучний, як і вони, але іншого шляху, ніж оце підроблене життя, він просто не знає: його вбиває, зрештою, не каліцтво, а саме цей здавна заведений лад — і це дійсно сюжет, гідний трагедійного спадку.
«Акації» (Пабло Джорджеллі, Аргентина-Іспанія) вже здобули «Золоту камеру» за найкращий дебют у Каннах, а на «Молодості» отримали приз як кращий повнометражний фільм. Водій-дальнобійник Рубен (Герман Де Сільва) підбирає індіанку-гуарані (Гебе Дуарте) з 5-місячною дочкою і везе їх у Буенос-Айрес — 500 кілометрів через всю країну. Найцікавіше — це те, що відбувається між цими двома дуже різними людьми під час подорожі. Де Сільва і Дуарте роблять осмисленою і яскравою кожну мить існування їхніх героїв. Джорджеллі ідеально вибудовує оповідь, дивує майстерністю в утриманні ритму від першого до останнього кадру.
Кращим фільмом фестивалю був цілком заслужено визнаний «Подих» (Карл Марковіц, Австрія, 2010) — історія про реабілітацію 19-річного ув’язненого Романа Коглера (Томас Шуберт).
Карл Марковіц уславився свого часу як виконавець головної ролі у детективному серіалі «Рекс». Відійшовши від телевізійної рутини, він несподівано проявив себе спочатку як серйозний актор, а «Подихом» підтвердив і режисерський талант. Зі стандартного сюжету Марковіцу вдалося зробити роман виховання у найкращому значенні слова.
Юний Роман (Томас Шуберт) не може закріпитися на жодній з робіт (а зайнятість є обов’язковою умовою дострокового звільнення), аж поки не знаходить собі підробіток, котрий шокує навіть тюремників: у бюро ритуальних послуг.
Всі тут на своїх місцях: і Шуберт із його мовчазністю й раптовими викидами саморуйнівної агресії, і виконавці другорядних ролей. Ми лише наприкінці дізнаємося, як Роман скоїв злочин і як звали його жертву, і ця сцена, зроблена, як і весь фільм, у приглушених тонах, вражає більше, аніж будь-яка вибухова розв’язка. Внутрішнє перетворення героя показане скупими, але точними мазками. Для кожного епізоду сцени знайдені свої ракурси, своя інтонація, своя візуальна мова. Загалом це на диво зріла, майстерна робота.
Зрештою, протистояння соціального та інтимного, котре, можливо, мимоволі прочитувалося в конкурсі, вирішилося на користь мистецтва саме у тих роботах, де ці два найважливіших компоненти органічно поєднувалися. Що ж до власне «Молодості», то три талановито зафільмованих повних метри у головному конкурсі — далеко не найгірший результат.
