Творчість українсько- американського митця Олександра Ройтбурда охоплює майже всі види сучасного мистецтва: малярство, відео, графіку, інсталяцію та перфоманс. Але кожен із них, узятий ізольовано, являє лише деякий фрагмент загального руху Ройтбурда до подолання гострих проблем виживання, пошуку нових цінностей та мутацій виразності культури на зламі ХХ —ХХI сторіч.
Малярство Олександра Ройтбурда — одне з найбільш індивідуальних явищ так званої «української хвилі постмодернізму». Цей термін з’явився ще в радянському культурному просторі після виставки в московському Манежі. Тоді творчий та емоційний натиск українських митців змусив говорити про несподівану альтернативу, котра прийшла з «гарячого півдня», на рівні народження нової школи малярства «холодної півночі» московського постконцептуалізму, що схильний розглядати малярство замкненою для новацій сферою. Олександра Ройтбурда визнано не лише видатним представником, а однією iз зірок цiєї «Південноруської школи». Пострадянська критика відзначала особливий «ефект Ройтбурда» — пізнаваний ефект насиченості в межах сюжетно-тематичної картини.
У малярстві Олександра Ройтбурда початку нового сторіччя всесвіт сповільнює свій хід. Пульсацію барвистої поверхні, як і раніше, здійснює бездоганна точність тональних співвідношень та оптичний малюнок відсвітів корпусних мазків. Але динаміка, притаманна мальовничій фактурі, зовсім відсутня в композиції. Всю енергію творчого акту сфокусовано на мальовничій поверхні полотна. Персонажі картин замкнуті на собі, немов перебувають у стані безпробудності фантастичних сновидінь. Їхнi дії не мають сюжетного завершення, автор не вибудовує для них світ і позбавляє психології. Наявний досвід куратора масштабних художніх проектів Олександр Ройтбурд використовує, просуваючи й свої малярські ідеї. Більшість його робіт — без назви! Цим він нівелює прив’язку до сюжету й образу на користь структурування вертикальних силових ліній композиції на концептуальному демонстраційному полі актуалізації та трансформації сенсу. Він демонструє щось спільне з творами Вермеєра, Делфтського, Рембрандта, навіть із іконописом та мозаїкою. У роботах Ройтбурда важливо не те, чи є в них міф, чи ні, в чому таїна того чи іншого твору, а те, наскільки вони є контактними. На цей контакт працює малярство, і воно компенсує відчуження образів. Спілкування та естетичне задоволення «відбуваються» на поверхні полотна, хоча вони й набувають певної подвійності в осмисленні.
У 90-х роках Ройтбурд звертається до інсталяції, перфомансу та відео. У відео митець досяг міжнародного успіху. Відеопроект «Психоделічне вторгнення панцерника «Потьомкін» у тавтологічний галюциноз Сергія Ейзенштейна» вперше демонструвався 1998 року в Художньому музеї м. Одеси на виставці «Академія холоду», куратором якої був Олександр Ротйбурд. 1999-го його придбано для колекції Музею сучасного мистецтва (Мома) в Нью-Йорку, а 2001 року представлено на 49-му Венеціанському бієнале в кураторському проекті директора його візуальної секції Гаральда Зеємана «Плато людства». Того ж року відеоінсталяція Ройтбурда «Вправи для двох тіл і пам’ятника» демонструвалася в нью- йоркській галереї «Спенсер Браунстон». Обидві відеороботи тепер можна побачити на виставці в Києві.
З другої половини 80-х Олександр Ройтбурд був ідеологом незалежного мистецького пошуку при спробі створення соціально інтегрованого товариства митців сучасного мистецтва в Одесі, де він народився і жив до 2000 року. Ці зусилля увінчалися 1997 року відкриттям одеського Центру сучасного мистецтва. Ройтбурд став головою наглядової ради Центру, виступив куратором серії художніх акцій, був автором численних програмних статей. Але через відсутність твердого критеріального добору учасників художніх акцій Центру, снобізму й амбіцій у комунікації із суспільством одеський Центр сучасного мистецтва не став культурним явищем більш ніж провінційного масштабу. Продовжуючи свій незалежний художній пошук у галузі живого мистецтва, Олександр Ройтбурд переїхав до США. Його роботи зберігаються в трьох музеях сучасного мистецтва в США, у двох художніх музеях в Україні, а також у Державній Третьяковській галереї в Москві та Російському музеї в Санкт-Петербурзі, колекції Костакі та інших престижних збірках.
Нарешті сміливе, таке, що змушує рефлексувати, мистецтво Ройтбурда з’явилося й у київському музейному просторі. І ця подія не лише культурного, але й соціального значення. Тут доречно знову навести думку пана посла Паскуаля: «Хтось може й заперечувати той факт, що зміни в американській політичній культурі відбулися внаслідок відродження американського мистецтва. Незважаючи на труднощі періоду депресії, американські митці дозволяли собі досліджувати форму й експериментувати з цією формою, а також із функціями та емоціями, створюючи вікно у світ, що допомогло американцям бачити цей світ крізь труднощі повсякденного життя. Зрештою, це бачення змінило реальність». Приємно, що ці можливості мистецтва стали розуміти й представники українського бізнесу. Так, генеральним спонсором виставки Олександра Ройтбурда виступила корпорація «Укргазконтракт».
